– А чому я повинна з вашими дітьми сидіти! Я своїх виростила, а ви для кого народжували? – заявила свекруха
Коли ми з Іваном одружилися, мені було 24, а йому 26. Відразу після весілля ми взяли іпотеку і купили невелику квартиру. Допомогли грошима батьки чоловіка, вони дали двадцять тисяч, плюс мої батьки – сто. За шість років з іпотекою ми розрахувалися і вирішили, що тепер пора і про дітей подумати.
Планували, що перші роки чотири-п’ять потіснимося в нашій однокімнатній, а там будемо думати, як розширюватися. І ось, радісна звістка – ми вагітні. Але яке ж було моє здивування, що я виношую двійню. От уже не очікували ми з чоловіком.
Коли народилися дівчатка, ми навіть зраділи, що впоралися за один раз. Як же були щасливі мої батьки. А ось батьки Ігоря не особливо.
Свекруха, побачивши маляток, сказала, мовляв, незрозуміло на кого схожі дівчинки, а свекор у відповідь знизав плечима. Вони навіть з першим рочком онучок привітали по телефону, це при тому, що живемо ми в одному місті, коли мої батько з матір’ю далеко в іншому.
Через півроку трапилося горе – у мами померла сестра. Від якої мати успадкувала квартиру. Житлоплощу батьки продали, гроші поділили між нами з братом в рівних частинах. Так з’явилася можливість купити нам квартиру побільше.
Ми з Ігорем знайшли підходящий варіант в хорошому районі, але там потрібно було ще зробити ремонт і купити меблі. На час ремонту вирішено було переїхати до батьків чоловіка, вони були тільки за. Продали нашу однокімнатну, купили дво, всі речі перевезли швидко і приступили до ремонту.
У новій квартирі потрібна була заміна батарей, проводки, покласти плитку у ванній і на кухні, ламінат в кімнатах. Благо, вікна були пластикові, не потрібно було хоча б на це витрачатися.
Все було нормально спочатку. Це я про наш переїзд до батьків чоловіка. Але не довго.
Чого вони так розкричалися? – обурювалася свекруха. – Мізки вже закипають. Займи їх чимось.
Це вона так про власних онуків, які не розкричалися, а просто грали разом. І навіть не дуже-то і шуміли. Ось, з того дня все і почалося.
То іграшки їй заважають, то часто ми купаємося, то в туалеті довго сидимо, то всюди наші речі куди не сунься.
Зрештою одного вечора Галина Федорівна заявила чоловікові, що ми її дістали і нехай йдемо, куди хочемо. Мовляв, вона може сидіти з дівчатками пару раз в тиждень кілька годин.
Ми з чоловіком домовилися з робітниками, щоб якомога швидше підготувати хоча б елементарні умови для життя.
Зараз навіть згадувати не хочеться, як ми жили в розгромленій квартирі з нашими двухлетками. І за весь той час свекруха жодного разу нічим не допомогла. Обіцяла з онуками сидіти хоча б пару годин, але кожен раз коли Ігор просив її про це, вона говорила:
– А чого я повинна з вашими дітьми сидіти! Я своїх виростила, а ви для кого народжували? Справляйтеся як-небудь самі! Ми ж з батьком в ваші роки все встигали: і дітей ростити, і працювати, і житло облаштовувати.
Благо, пощастило зі старенькою по сусідству, яка беззастережно, з задоволенням забирала до себе наших маляток.