«Або до психіатра або з онуками сиди» – такий був вердикт дітей

Spread the love

П’ять років тому у мене помер чоловік. Я просто гинула від туги. У свої п’ятдесят п’ять почала виглядати, як стара. Щоб хоч якось прийти в себе, я вирішила кардинально змінити своє життя. Для цього я продала величезний будинок, в якому жила з чоловіком, і автомобіль, який водити не вміла. На виручені гроші я купила «однокімнатку», а решту суми поділила порівну між дітьми.

У мене в шлюбі народилися дочка і син, які вже давно дорослі.

Після цього я взяла мінімальні заощадження і відправилася працювати в Європу. Спочатку була в Польщі. Влаштувалася на посаду посудомийниці. У вільний час гуляла по місту, ходила на концерти і намагалася знайти сенс життя.

Потім я переїхала до Німеччини. Там влаштувалася підсобним робітником на виробництво. Платили трохи, але мене влаштовувало. Я знімала місце в дешевому хостелі і ознайомлювалася з визначними пам’ятками міста.

Після цього була Чехія. У ній я затрималася найдовше. Просто закохалася в цю країну. Потім я зрозуміла, що ожила: чи зможу далі радіти кожному дню, а не перебувати в глибокій депресії. Я повернулася додому до дітей. І тут почалося найцікавіше. За час моєї відсутності у сина народилася дочка. Моя ж донька перебувала в положенні – практично при надії.

Після бурхливої ​​зустрічі мої діти сказали мені, що мене чекає похід до психіатра, щоб зрозуміти, чи можна мене допускати до онуків. Я була в шоці. Виявилося, що я веду себе асоціально, адже я не просто доросла жінка, а й бабуся. Відповідно, я повинна сидіти з онуками, пекти пироги і не страждати такими дивними бажаннями, як подорожі і кардинальна зміна свого життя. Але ж я тільки відчула себе вільною і захотіла пожити для себе! Ну як так?

20

SHARES