Анекдот з життя: Жінка народила і питає у акушера, де її туалетний папір?
Як цікаво влаштована людська пам’ять! Коли тебе з переймами везуть в пологовий будинок, голова забита страхами і передчуттям важливого, – найбільшої події в твоєму житті.
Відповідальність і хвилювання заповнюють з ніг до голови. А коли через пару років згадуєш, здається, що це найчарівніші чудові моменти.
І доказ тому сопе десь недалеко в дитячому ліжечку. Деякі, звичайно, більше негатив пам’ятають, але мене всякі «пологові пристрасті» якось стороною обійшли.
Тряслася звичайно, як та трясогузка, але обійшлося. Ніхто не лаявся, навпаки – заспокоювали. Ось, анекдот по темі згадався ☺
Мене відвезли в ніч. Червень. Мокре від першої літньої грози місто пролітало у вікні карети швидкої допомоги.
Лікарі поспішали, адже сутички мали завидно високу періодичність.
На кожній купині (а іноді і без них) я вигиналася як ошпарена і видавала звуки, немов коту віддавили хвіст.
У приймальному покої було тихо. Заспана медсестра не дуже поспішала з оформленням, адже я перший раз. А значить – народжувати буду довго.
Вона веліла мені відкласти окремо речі, які візьму з собою в пологовий зал.
Вода, телефон, туалетний папір …
– Гроші при собі є?
– Є, – кажу.
– Краще теж забери, щоб не пропали, і до нас претензій не було.
Я розгубилася…
Підготувалася погано, не було з собою навіть косметички. Голова не розуміла, весь організм був зайнятий іншим.
Я хутко згорнула десяток купюр трубочкою і засунула в середину рулону туалетного паперу.
Далі слідували стандартні процедури, кілька годин до зустрічі з донькою …
І ось я лежу на кушетці, злегка нерозумно посміхаюся. Недалеко від мене моя маленька.
І тут я задаю питання:
– А де мій туалетний папір?
– Зазвичай нас про щось важливіші запитують, – сміється лікар.
Їм звичайно смішно, а у мене там три тисячі замуровано. Для кого-то це не сума, а для мене – ОГО!
Заробляємо з чоловіком не так багато, кожну копієчку бережемо, а тут три тисячі у прірву можуть. Прикро!
Виявляється, поки я народжувала, речі мої переклали на каталку, щоб транспортувати їх разом зі мною в палату.
Рулон ж просто віддали прибиральниці, віднести туди, де він стане в нагоді.
Думали, мені він не потрібен буде, адже тут «все включено».
Через п’ять годин я бродила по всіх туалетах, вибачалася і шукала заповітний рулон. У тієї прибиральниці вже зміна закінчилася, піди знайди тепер кінці моєї «троячки» …
Страшно подумати, що про мене думали породіллі! Відшукала – таки. І (о щастя), гроші на місці.
Потім розповіла все «дівчатам» і стала знаменитістю на своєму поверсі.