Історія про дівчинку, яка йшла по вулиці і плакала

Одного разу йшла я з обіду на роботу і побачила школярку років дев’яти, яка понуро брела по вулиці і гірко плакала, гублячи великі сльози на фіолетову куртку.

Люди проходили повз, бо думали, що дівчинка плаче через яку-небудь двійку або подібну нісенітницю. Я теж пройшла повз, але щось змусило мене повернутися і наздогнати її.

– Ти чого плачеш? – питаю.

Дівчинка забарилася, але потім все ж відповіла:

– У нас уроки раніше закінчилися, два уроки скасували. Мама на роботі, а бабуся кудись пішла, вдома нікого немає, я не знаю, що робити. Треба подзвонити мамі, а у мене грошей немає на рахунку.

– І ти через це плачеш?

– Ну так.

– Ну даєш! Розвела вологу на порожньому місці. Диктуй номер, зараз я твоїй мамі подзвоню.

Набрали маму, поговорили. Та сказала почекати на лавочці біля під’їзду, тому що, бабуся скоро прийде. До кінця розмови з мамою дівчинка висушила сльози і навіть посміхалася.

На прощання я сказала їй, що в світі дуже мало речей, через які дійсно варто засмучуватися. І якщо наступного разу їй знадобиться допомога, нехай не плаче, а звернеться до якої-небудь симпатичної дівчини на вулиці, на зразок мене!

Мораль цієї історії така: іноді, щоб допомогти людині, не потрібно робити якихось серйозних зусиль . Особливо це стосується дітей, тому що вони недосвідчені в цьому світі, і часто приймають дрібну неприємність за велику біду. І навіть якщо дитина дійсно плаче через двійки, просто підійдіть і скажіть, що це не трагедія, просто треба наступного разу підготуватися до уроку краще, і тоді обов’язково буде «відмінно».