Іван, Марія, Галина та Світлана: Як день народження став випробуванням для сім’ї, що закінчилося щасливою перемогою справжніх почуттів
Івану Васильовичу виповнювалося 35 років, і це було важливе свято для всієї його родини. Ще звечора він разом із дружиною Марією Петрівною розпочали приготування. Холодець, заливне, пироги – усе було на найвищому рівні. У них була звичка робити все разом, і навіть їхні двоє дітей охоче долучалися до приготувань.
У Марії були золоті руки: вона швидко впорядковувала справи, а її страви завжди викликали захват гостей. Галина Іванівна, старша сестра Івана, яка мешкала поруч, запропонувала свою допомогу.
— Ні, Галинко, дякую, ми самі впораємося, — відмовилася Марія з посмішкою. — Це свято мого чоловіка, і все буде за нашим сценарієм. Ти краще готуйся до вечора: зачіска, плаття – щоб була королевою на святі!
Галина лише зітхнула. Її характер часто приносив проблеми, але в цей момент вона змовчала.
Стіл накрили під розлогою яблунею у дворі. Все було готово до приходу гостей. Першою прийшла мати Івана, яку він особисто забрав з її дому.
— Маріє, ти чарівниця, — сказала свекруха, дивлячись на себе у дзеркало після того, як Марія зробила їй красиву зачіску. — Просто красуня! Ой, може, хтось і заміж мене візьме, — жартувала вона.
— Мамо, — сміялися всі навколо. — Ви у нас головна зірка свята!
Галина ж прийшла не одна. Вона привела із собою свою давню подругу Світлану, не попередивши нікого про це.
— Іване, вибач, — сказала вона. — Ми взяли Світлану з собою. Вона до нас у гості приїхала, не могли ж ми залишити її одну.
Іван насторожено подивився на Марію. Вона теж зрозуміла, що це не просто випадковість.
Світлана, подруга Галини, давно проявляла інтерес до Івана. Ще в юності вона намагалася привернути його увагу, але він її не помічав. Вона була двічі заміжньою, але обидва її шлюби завершилися невдачею через її непростий характер. Тепер, коли Іван мав щасливу родину, Світлана вирішила спробувати щастя ще раз, нехтуючи наявністю дружини і дітей у нього.
— А танці будуть? — голосно вигукнула вона під час застілля, вже трохи захмеліла.
— Звичайно! — відповів Іван, але не встиг встати, як його мати взяла ініціативу в свої руки.
— Перший танець – мій, — сказала вона і встала поряд із сином, готуючись до вальсу.
Світлана лише невдоволено фиркнула, але мама Івана чітко дала зрозуміти, що вона контролює ситуацію.
— Ось дід Євген сидить нудьгує, — підказала свекруха Світлані. — Ідіть танцювати з ним.
Світлана розлютилася, але не виявила цього відкрито. Вона вирішила зачекати моменту, коли Іван проводжатиме матір додому.
Такий момент не настав. Мати Івана вирішила залишитися в сина до ранку, що повністю зламало плани Світлани. Розлючена і розчарована, вона вирушила блукати околицями села, намагаючись придумати, як привернути увагу Івана. Вранці її знайшли… у сіннику діда Євгена. Але вона була не одна — поряд із нею спав місцевий тракторист Олексій, який, судячи з усього, виявився більш цікавим співрозмовником для неї, ніж Іван.
Цей випадок став темою для обговорення в усьому селі. Галина намагалася захистити подругу, але навіть вона розуміла, що ситуація вийшла за межі нормального. Іван і Марія з гумором поставилися до цієї події, адже знали, що їхні почуття та родина – це те, що не зруйнувати.
Іван і Марія прожили довге й щасливе життя, навчившись цінувати одне одного та захищати своє сімейне щастя від будь-яких спокус. А Світлана більше ніколи не з’являлася в їхньому селі. Її історія стала нагадуванням для всіх про те, що любов, заснована на повазі та довірі, є найсильнішим фундаментом для щасливого життя.