Лариса, Андрій і Тетяна: Як любов до сина вчить приймати його вибір і відкривати серце для нової родини
Лариса Іванівна ходила туди-сюди по невеликій квартирі, ні на мить не знаходячи собі спокою. Уже кілька тижнів її єдиний син, Андрій, почав повертатися додому пізно, а іноді взагалі з’являвся під ранок. Вона не могла зрозуміти, що змінилося: ще нещодавно вони багато спілкувалися, сміялися, разом вечеряли, а тепер Андрій ніби віддалився, наче щось приховує.
Лариса не знаходила собі місця. Раніше вона дивилася з осудом на жінок, які надмірно опікуються своїми дорослими дітьми, але тепер сама стала такою. Усі ці тривоги здавалося такими природними: він її син, її “сонечко”, якого вона ростила з усією любов’ю. Щоночі, коли Андрій не з’являвся вдома, думки заповнювали її голову: де він, що робить, чи все в нього добре?
“Ще трохи – і приведе додому невістку,” — думала вона, дивлячись на годинник. Від цієї думки ставало ще неспокійніше. Лариса уявляла, як у їхнє життя увірветься нова людина, яка неодмінно змінить їхні стосунки із сином.
Думки перервалися, коли в дверях клацнув замок. Лариса на півдорозі до передпокою раптом зупинилася й вирішила піти на кухню. Вона сіла за стіл, склавши руки перед собою, намагаючись виглядати стриманою, хоча серце калатало.
— Мамо, ти ще не спиш? — запитав Андрій, з’явившись у дверях кухні.
— Як я можу спати, коли тебе немає вдома? Ти навіть не дзвониш! — відповіла вона з нотками докору.
— Мамо, я дорослий. Я не повинен звітувати перед тобою про кожен свій крок.
— Де ти був? — з викликом запитала Лариса.
— У Тані, — відповів Андрій, і в його голосі з’явилися теплі нотки.
— У Тані? Знову якась дівчина? І скільки їх у тебе було, а мама в тебе одна, — сказала Лариса, не приховуючи ревнощів.
— Ти помиляєшся, мамо. Таня – не “якась”. Вона єдина, — Андрій нахилився й поцілував її в щоку. — Не говори про неї погано. Посваримося, сама ж потім шкодуватимеш.
— Гаразд. То це твоя наречена? — трохи пом’якшилася Лариса.
— Познайомлю, але є один нюанс, — відповів Андрій.
— Що ще? Щось не так? — Лариса відчула, як у ній знову підіймається хвиля тривоги.
— Таня старша за мене і… вона виховує сина, — тихо сказав Андрій.
— Сина? — Лариса була ошелешена. — Тобі 25, а вона має дитину?! У скільки ж вона народила? І ти готовий прийняти це? Андрію, ти ж ще такий молодий…
— Так, мамо. Я люблю її. І її сина теж. Сергійко — чудовий хлопчик. Він називає мене дядьком Андрієм, але я мрію, щоб він назвав мене татом, — сказав Андрій з незвичною серйозністю.
Лариса не знала, що відповісти. Вона відчувала змішані емоції: з одного боку, бажання захистити сина, з іншого — страх втратити його, якщо вона буде проти.
Наступні кілька днів у домі запанувала тиша. Андрій став уникати розмов із матір’ю. Лариса відчувала, що між ними з’явилася стіна, але не знала, як її зруйнувати. На роботі вона поділилася своїми переживаннями з колегою, Ольгою Сергіївною, яка була старшою за неї і мала багатий життєвий досвід.
— Ларисо, ти пам’ятаєш, як сама виходила заміж? — запитала Ольга. — Як тебе прийняла свекруха?
— Ой, не одразу, — відповіла Лариса. — Вона знаходила в мені безліч недоліків, хоча я була молодша за чоловіка і без дитини.
— Отож. А тепер подумай, як тобі бути. Твій син щасливий? — запитала Ольга.
— Напевно, так, — зітхнула Лариса.
— То і ти маєш бути щаслива за нього. Іди, познайомся з Танею та її сином. Подивися на неї своїми очима. А якщо вона дійсно його любить і робить щасливим, хіба це погано?
Лариса довго вагалася, але зрештою зважилася. Купила іграшку для Сергійка і прийшла до квартири Тані. Її зустріла привітна молода жінка, а хлопчик відразу побіг до неї з радісним:
— Ви мені машинку принесли? Дякую!
Лариса посміхнулася: хлопчик був милим і доброзичливим. Їй подобалося, як Таня уважно ставиться до сина і як у квартирі панує затишок.
Коли Лариса повернулася додому, її серце було сповнене нових емоцій. Вона зрозуміла, що Таня — хороша людина, яка справді любить Андрія. А Сергійко вже встиг стати частиною її серця.
Наступного вечора Андрій запросив її на вечерю до Тані. Під час вечері він встав, дістав із кишені маленьку коробочку і зробив Тані пропозицію.
— Ти мріяла стати бабусею, мамо, — сказав Андрій, обіймаючи її після вечері. — Тепер у тебе є ще один онук. І колись з’явиться онука.
Лариса зрозуміла: щастя її сина тепер залежить не лише від неї. Її прийняття нового життя Андрія стало першим кроком до справжнього сімейного щастя.