«Личинка всю ніч кричить!» Останньою краплею стали слова, що ображають мою дочку
Повертаюся я з пологового будинку додому, а чоловік не один. Двоюрідний брат чоловіка вирішив погостювати у нас, адже зібрався вступати до університету. Я істерику закатувати не стала, вступна кампанія триває недовго, потерплю трохи. Мені було прикро, що чоловік зі мною не порадився, але таке.
Вранці намагаюся поспати після безсонної ночі. 18-річний чоловік без стуку вривається в мою кімнату і починає кричати:
– Я їсти хочу!
Я не розумію що відбувається. Пошепки відповідаю:
– Кашу підігрій собі або пельмені звари, вони в морозильній камері.
– Я не вмію, мама сказала, що ти про мене подбаєш.
Я так хотіла спати, що очей відкрити не могла. Дочка майже щогодини прокидалася, а під ранок заснула міцно.
– Сашко, ти вже великий хлопець. Дістань каструлю, візьми ложку, набери кашу і сунь в мікрохвильовку. П’ять хвилин – сніданок готовий.
Він пішов, тому я знову занурилася в сон. Через півгодини Саша знову прийшов в мою кімнату.
– Кави хочу, – скомандував мені цей хлопчина.
– Не варто заходити в мою кімнату без стуку. Відкривай гугл і читай інструкцію.
– Мама говорила …
– Мені абсолютно все одно, що вона говорила. Ти – доросла людина, я в няньки не записувалась, мені є, кого няньчити.
Я сплю з донькою голою, мені так зручніше годувати. Уві сні можу скинути ковдру, а він ходить по кімнаті як господар. Мені не хочеться, щоб чужий чоловік заходив в мою спальню.
Від цих розмов прокинулося малятко. Я змінила їй підгузник і вирішила погодувати. Знову приперся!
– Де моя зарядка, ти не бачила? Може, даси мікро-usb?
Дитина чмокає груди, а цей стоїть і палиться. Я психанула, вигнала його, приставила стілець, щоб він більше не міг увійти в кімнату. Дочка поїла і знову заснула. Я вирішила прилягти з нею. Тільки занурилася в сон – дзвонить тітка чоловіка:
– Гостинна ти наша! Хлопця без сніданку і кави залишила! М’ясо з села тягати вмієш, а годувати людей не навчилася?
– Маргарита Іванівна, і вам доброго ранку. Я ще сплю. У мене маленька дитина на грудному вигодовуванні. А ось 18-річний Сашко може сам підігріти готову їжу і приготувати розчинну каву, наливши в кружку окріп. Ваше м’ясо він вчора і з’їв, не переживайте, ніхто навіть не спробував. Всього найкращого!
Дочка днем добре спала, прокидалася тільки їсти і переодягатися. Так як у мене був кесарів розтин, пересуватися по квартирі було складно. Я спробувала дістатися до кухні, щоб пообідати, і отетеріла. Пригорілі каша валялася по всій кімнаті, на столі «загоряли» розморожені пельмені і крихти, а раковина була наповнена брудними тарілками.
Саша стояв посеред цього бардаку і комусь дзвонив:
– Добре побачимося. У мене можна переночувати. Домашні не будуть лаятися, не переживай. Тільки беруші не забудь, личинка всю ніч кричить.
Мені так прикро стало, що слів не могла підібрати. Він сам приперся в мій будинок, влаштовує срач, заважає мені відпочивати і ображає новонароджену дочку. Я підійшла і кажу.
– Доброго ранку, Саша!
– Я передзвоню! – буркнув мій гість, дивуючись, що я вже прокинулася.
– Цікава у тебе розмова. Гостей в нашому будинку бути не повинно, мені тебе вистачає. Дзвони матусі і попроси, щоб личинці своїй орендувала житло. Ти більше тут жити не будеш. Прибери за собою, я не можу прибирати за тобою.
– Я ж ласкаво так діток називаю, що ти ?!
– Саша, я теж користуюся інтернетом і знаю, кого так називають. Дзвони мамі, я не жартую!
Увечері чоловік повернувся додому і відразу влаштував скандал. Яка ж я погана, виганяю маленького хлопчика!
– Тітка приїде до нас, вона хоче поговорити з тобою, – пригрозив мені чоловік.
– Слухай, дорогий. Я не хочу бути служницею для 18-річної немочі, яка не може кинути в тарілку готову кашу. У нас є дитина, за якою треба доглядати. Він сьогодні образив нашу дочку, назвавши її «личинкою». Гостей кликав до нас з берушами. Тобі це подобається? Це тільки початок, він ще не облаштувався. Він повинен з’їхати, інакше спокійної атмосфери в цьому будинку не буде, – спробувала я висвітлити правду коханому.
Сашу ми передали мамі прямо в руки. Не хочу згадувати всі образи, які посипалися на нашу адресу, але їх було чимало. Вина вся була на мені: дитина голодна, холодна, без уваги залишили і голівки не гладили. Закривши двері перед її обличчям, я відчула таке блаженство і щастя!
Мені цікаво, чим вона керувалася, коли відправляла свою недоука до мене, знаючи, що я тільки повернулася з пологового будинку? Важко буде Саші жити в цьому світі.