Мама вирішила відправити мене до бабусі до села. Так вона обрала чоловіка, а не рідну дочку

Коли мені було 10 років, у мене трагічно загинув батько. Я любила його і мені дуже не вистачало. Через два роки після його смерті мама привела до будинку нового чоловіка. Дядько Вітя мені відразу не сподобався. Він був мені зовсім чужий. На тата він не був схожий.

Якщо батько ніколи не кричав на мене та на маму, то цей завжди був чимось невдоволений. Постійно репетував, чогось вимагав, а іноді й піднімав руку на маму. Коли ми були одні, я казала їй:

– Мамочко, ну навіщо він нам потрібний? Ну, хіба нам погано одним? Давай його виженемо.

Але вона відповіла, що дуже важко жити без допомоги чоловіка. Він дуже добре допомагає нам матеріально. А коли мама завагітніла, то говорити їй про нього щось погане було марно.

– Ось коли виростиш велика, зрозумієш мене, доню, – говорила мама, – а Віктор непоганий, ти звикнеш до нього.

Я поступово змирилася з існуванням дядька Віті, тим більше у мене скоро має з’явитися сестричка, яку я дуже хотіла.

Цей день я ніколи не забуду. У мами почалися схватки і її відвезли до пологового будинку. Дядя Вітя прийшов додому напідпитку, я розігріла вечерю і запросила його за стіл. Він поїв, я зібрала брудний посуд і почала мити його, коли відчула, що він підійшов до мене і міцно обійняв.

– Ну що, доню, ходімо спати, – міцно обійняв мене і всім тілом притулився до мене.

Мене охопила паніка. Хоча мені було 14 років, я розуміла, що він мені пропонує. Я з усією силою відштовхнула його і зникла у своїй кімнаті. Мене всю трясло. Дядько Вітя увірвався до мене. Я схопила телефон і вигукнула:

– Я зараз подзвоню мамі, якщо ви не підете.

Він глянув на мене, як на комаху, посміхнувся, але вийшов. Я не спала всю ніч, боячись, що він знову прийде до мене. Вранці він поводився, ніби нічого не сталося. Я трохи заспокоїлася. Але ввечері з роботи він прийшов знову підданий із пляшкою шампанського та букетом квітів. Він поклав переді мною якусь коробочку, сказавши:

– Надюша, це тобі. До речі, остання модель телефону. Проси, що хочеш, все в тебе буде, і знову схопив мене, міцно поцілувавши в губи.

Не пам’ятаю, як я вирвалася, відчинила двері і вибігла на вулицю. Переночувала я в подруги. Додому я повернулася лише, коли маму виписали з пологового будинку. Я не знала, як поводитися. Розповісти все мамі чи не варто її засмучувати?

Але коли я впіймала погляд дядька Віті на собі, зрозуміла, що він від мене не відчепиться. Я набралася сміливості та все розповіла мамі. Наївна, думала, що вона вижене його та пошкодує мене. Але трапилося все навпаки. Мама звинуватила мене. Виявляється, це я його спокушаю, ходжу в коротких спідницях, у майках з глибоким вирізом. І взагалі у неї народилася ще одна донька, а як вона її виховуватиме без батька.

Мама вирішила мене відправити до села до бабусі, подалі від дядька Віті. Цим вона обрала чоловіка, а не рідну дочку. Я виявилася ще й винна.

– Через три роки мама все одно розійшлася із цим негідником. Хотіла забрати мене назад. Звичайно, їй потрібна була допомога у вихованні другої дочки. Але для мене мати вже не існувала. Я її ненавиділа. Як гукнеться, так і відгукнеться.

Зараз у мене своя сім’я, але матері та сестри я не маю і ніколи не буде.

ЧИ Я НЕ ПРАВА?