– Мені не потрібні онуки з незрозумілою генетикою! Можете хоч десять народити, мені всеодно

Моя свекруха дуже владна жінка, колишня начальниця, яка звикла тримати все під контролем. Ми з її сином Данилом зустрічалися вже близько року, разом вчилися. Тільки я жила в студентському гуртожитку.

У мене нікого немає, я випускниця дитячого будинку, квартиру я повинна була отримати, як сирота тільки після закінчення інституту.

– Виходь за мене заміж, – запропонував Данило, коли ми вчилися на 3-му курсі.

– Не переживай, у моєї мами велика квартира, а ще є одиничка, в якій раніше жила бабуся. Вона зараз порожня стоїть, так що нам буде, де жити.

Але все було не так, як розраховував Данило. Його мамі я не сподобалася відразу, а коли вона дізналася, що я з дитбудинку, то обуренню матері не було меж:

– Ти збожеволів, так, син? Мені напевно почулося? – обурено сказала свекруха.

– На кому ти одружитися зібрався? На цій? Ну ну. На мене можете не розраховувати. Я не прийму в будинок невідомо кого. І в бабусину квартиру не пущу.

Данило взяв мене за руку і ми пішли. Подружнім студентським парам давали кімнату в гуртожитку, але це був не наш варіант. У Данила була місцева прописка, тому довелося розписатися і піти в знімну кімнату.

Ми підробляли і жили дуже важко. Всі гроші йшли на оплату кімнати, так що батон білого хліба і пляшка кефіру часто було єдиною нашою їжею за весь день.

Але ми вистояли, закінчили навчання, я отримала маленьку квартиру і ми пішли жити туди. А потім і на роботу влаштувалися обидва. Життя налагоджувалося. Через 3 роки після заміжжя я завагітніла.

Весь цей час з мамою чоловіка ми не спілкувалися. Непокірного сина вона викреслила зі свого життя. Навіть народження онука не пом’якшило її серце. На наше запрошення вона відповіла:

– Мені не потрібні онуки з незрозумілою генетикою! Можете хоч десять народити, мені все одно.

Ілля ріс здоровим і тямущим. Відсидівши в декреті, я знову вийшла на роботу. Втомлювалася дуже: і дитина, і робота.

– Я з мамою помирився, – приголомшив мене одного разу чоловік.

– Вона сказала, що я можу до неї приходити, правда, тебе і Іллю вона бачити як і раніше не хоче. Але не біда, поступово все налагодиться, я впевнений.

А мені було дуже прикро. Розумом я розуміла, що вона йому мати і не стала заважати налагодженню їх відносин. Але чомусь недобре передчуття було. Ну не робиться так: син окремо, а невістка і внук окремо.

Незабаром я переконалася, що була права. Данило почав все частіше затримуватися на роботі, а потім і зовсім не прийшов ночувати.

– Я у мами залишився, вона нездужала, – пояснив чоловік, та ще й на мене почав лаяти, що я його в чомусь підозрюю.

А через два тижні після цього випадку, коли Данила не було вдома, пролунав дзвінок у двері. На порозі стояла і єхидно посміхалася моя свекруха.

– На, дивись, – вона сунула мені в руки пачку фотографій.

– Мій син узявся за розум. Сподіваюся, ти погодишся на швидке розлучення!

На фото мій чоловік був з іншою. Сумнівів ці фото не залишали. Він зустрічався з коханкою в квартирі, яка залишилася від його бабусі, в тій самій, в якій нам колись відмовила свекруха.

– Так, я дала йому ключ, – переможним тоном сказала мама чоловіка.

– Він зустрічається з хорошою дівчинкою, дочкою моїх знайомих. Так, я встановила камеру в квартирі, тому що мій син ніяк не наважувався тебе кинути.

Тут з кімнати вийшов мій син і з цікавістю дивився на незнайому жінку. свекруха гидливо глянула на хлопчика і додала:

– Аліменти будеш отримувати, як належить за законом, бувайте здорові. На розлучення Данило подасть сам. Ні, він не прийде за речами. Можеш залишити собі на пам’ять його обноски. Я сама куплю синові нові речі.

Того вечора я носила на смітник нескінченні пакети. Все до останнього шнурка. Давлячись сльозами збирала і носила. А потім чисто-чисто вимила всю свою квартиру.

Нас розвели через місяць. На аліменти я подавати не стала. А після розлучення Данило не зробив жодної спроби побачити сина.

Минуло 5 років. Я заміжня, мій син називає татом зовсім іншого чоловіка. А вчора мене біля під’їзду підкараулила моя колишня свекруха.

– У мене нікого не залишилося, – плакала вона.

– 9 днів тому мій Данило помер від передозування наркотиків. Його нова дружина, як виявилося, вже давно балувалася і його приохотила. Ось тобі і золота молодь … Дай мені можливість бачити свого онука. Він єдине, що залишилося у мене від мого хлопчика.

– Ні, – сказала я.

– У Вас від Данила не залишилося нічого. У моєї дитини з незрозумілою генетикою є бабуся, і навіть є дідусь, а також тато і дядьки з тітками. А у вас залишиться тільки Ваша підлість і, вибачте, дурість. І не лізьте в наше життя. Був час, коли я і моя дитина були Вам не потрібні, тепер Ви не потрібні нам.

Мені не було шкода цю жінку. Свого часу вона зробила все, щоб відірвати від мене мого чоловіка, щоб позбавити свого онука батька.

Кожен з нас отримує те, що заслуговує.