Мій коханий чоловік пішов в магазин за продуктами, а повернувся з немовлям
Мого сина звуть Саша, він наш подарунок на Різдво. Ще 10 років тому чоловік пішов в магазин за новорічними прикрасами, а повернувся не один, а з малятком.
Я здивувалася, запитала в чому ж справа, а він відповів, що трохи пізніше все пояснить. Дав мені потримати малюка, а сам з речами пішов на кухню.
Ми з ним залишилися наодинці, я вперше тримала чарівного новонародженого, він так солодко спав, що просто не передати словами. Через мить прийшов чоловік.
Він нервовий каже, що ж вона за матір. Виявляється, він по приходу додому, помітив коляску, на вулиці стояла темрява, він подивився, що всередині було немовля. Думаю, може зараз вийде з під’їзду матуся, але, почекавши 10 хвилин, нікого не знайшлося.
Він не знав, як бути, адже холодно було і темно, а його залишати на вулиці не хочеться, совість не дозволить.
Ми з чоловіком не знали, що робити. Раптом подзвонили в двері. Зайшли батьки чоловіка і остовпіли від побаченого. Ми пояснили, що за ситуація. Вони порадили звернутися в міліцію.
Хоча якось не хотілося відмовитися від нього. Раптом ми з чоловіком подивилися один на одного і вирішили залишити чадо собі. Мені було 35, чоловікові 40. У нас було все необхідне: і робота була, і будинок, і дача, але ось я не могла народжувати, у мене безпліддя було.
Лікар довго намагався заспокоїти мене, я годинами ревіла, як ненормальна. Але він порадив усиновити, тим самим зробити добро і для себе, і для цієї дитини.
Я розуміла, що він має рацію, просто я боялася не полюбити, а потім і зовсім мучитися через це.
Довго я міркувала, але роботи було настільки багато, що я навіть забула про дітей. І ось через роки Бог відправляє мені сина, це ж доля!
Ми почали відчувати себе батьками, чоловік почав ремонтувати дитячу, а я поралася, купувала все необхідне для нього. Він ріс здоровим, щасливим, ми все його дуже любили, я навіть не відчувала різницю, він став для мене рідним.
А через деякий час ми пошкодували сина, дали притулок дівчинці Каті, якій було 3 роки. Її батьки померли в автокатастрофі. Тепер мені незрозуміло, як ми проживали стільки років без дитячого сміху!