Ми дружили майже 20 років, тепер не розмовляємо через вередливу і розбалувану дівчинку

Spread the love

Я запідозрила недобре, коли моя давня подруга Оленка завела нову електронну пошту і назвала її ім’ям доньки – щось типу vasilisa2014@gmail.com. Приблизно так само став виглядати і її скайп.

У WhatsApp вона теж замінила своє фото, на фото дочки Василини. Таке враження що вона стала не тільки жити життям своєї дитини, але і замінила себе нею.

Так, вона народила майже в 40. Вона довго чекала цієї дитини і підозрювала, що гіперопіка і занурення в материнство будуть присутні . Але те, що робила Оленка, виглядало божевіллям.

Спочатку ми довго не могли зустрітися.

До трьох років Василини наша зустріч все-таки відбулася. У кафе Оленка прийшла з донькою. Дівчинка відразу опинилася в центрі уваги.

Ми обдарували її подарунками, позахоплювалися нею і хотіли було вже поговорити про своє, як крики Василини повернули нашу увагу до неї. Оленка не змогла її нічим зайняти і пішла бродити з донькою по кафе, а я залишилася на самоті пити свою каву і колупатися в телефоні.

Нарешті, Оленка повернулася, вибачилася, що Василині було нудно, а тепер вона хоче спати. Ми попрощалися.

Наступна зустріч відбулася ще через три роки.

Ми були запрошені на день народження Оленки. Я про всяк випадок взяла з собою подарунок і для її дочки. І правильно зробила. У дверях замість іменинниці нас зустріла саме Василисна. Дівчинка підросла, стала справжньою принцесою у всіх сенсах.

З порога вона стала заглядати в наші сумки в пошуках подарунків. У 6 років вже пора розуміти, що так не робиться. Потім наш подарунок був розкритикований і полетів в кут. Ну так … буває, не догодили.

Але Оленка не знітилася, а пояснила нам, що Василина хотіла електросамокат і якусь моторошно дорогу інтерактивну ляльку. Я нагадала, що день народження не у Василини і тому в подарунок книжка і симпатичні бантики.

-На свій день народження ми з чоловіком теж даруємо подарунки доньці, тому що вона наш подарунок. – пояснила Оленка.

На якийсь час гості без подарунків стали Василині нецікаві.

Але як тільки ми сіли за стіл, дівчинка знову стала вимагати уваги. Спочатку вона показувала нам гімнастичні вправи, потім читала вірші, потім співала, потім демонструвала свої пізнання в математиці.

Нам велено було уважно на все це дивитися. Їсти нам при цьому не дозволяли. Як тільки хтось із гостей приймався жувати, Василина капризно кричала, що на неї не дивляться і її не слухають.

Потім вона повела нас до себе в дитячу і вимагала, щоб всі з нею грали. Помилувавшись для пристойності дитячою, я спробувала повернутися на кухню. Дуже вже їсти хотілося.

Але почула за спиною голос Василини:

-Не клич більше цю тітку, вона дивна.

-Це чому ж? – Обернулася я. – Тим що грати з тобою не хочу?

Дівчинка затихла, а Оленка сказала:

-Тітка зараз повернеться і пограє, а потім ми підемо за стіл.

Але я не повернулася.

Святковий настрій уже пропав, говорити ні про що не хотілося. Та й можливості не було.

Василина без угаву базікала, приєднавшись до дорослої компанії. Батьки захоплено заглядали їй в рот, а ми відчували себе зайвими.

Не витримав мій чоловік, який мовчав весь цей час:

-Може їй мультики включити? Вона помовчить, а ми поки поговоримо.

Що тут почалося! Оленка накинулася на нього, а заодно і на мене. Вона сказала, що ми нічого не розуміємо в вихованні дітей.

Якщо що у нас теж семирічна дочка.

-Ще подивимося, що ви зі своєї дитини виростите! – кричала нам услід Оленка, коли ми йшли.

Минуло вже 6 місяців. Він Оленки ні листа, ні дзвінка. Ось так і закінчилася наша дружба. А жаль.