Олена, Михайло та Василь: Історія про кохання, зраду, материнську відданість та другий шанс, який подарував справжнє щастя

Spread the love

Олена Андріївна, молода жінка з нелегкою долею, здавалося, витратила всі сили, борючись із труднощами. Її історія почалася рано, майже відразу після школи, коли вона, закохавшись у старшого на 11 років Михайла Івановича, вирішила стати його дружиною. Михайло, перший красень у селі, багато років насолоджувався безтурботним життям, а потім вирішив, що час осісти. Для цього він обрав юну Олену, яка, зачарована його досвідом і увагою, бачила в ньому своє майбутнє щастя.

Але реальність виявилася зовсім іншою. Після весілля вона переїхала жити в дім Михайла, де їх чекали його батьки та молодші брати. Свекруха відразу почала “навчати” Олену, а Михайло постійно наголошував, якою має бути “ідеальна дружина”. Олена старалась із усіх сил, але її зусилля рідко помічали.

Одного ранку після чергової безсонної ночі, коли її син Вадим плакав через те, що ріжуться зубки, свекруха розбудила Олену криком:

— Що розляглася? В хаті бардак, корова не доєна! Ледарка! Вставай, а то до батьків відправлю!

Олена, хитаючись від утоми, почала прибирати. Але навіть тоді, коли вона викладалася на повну, її постійно дорікали. Михайло ж тим часом просто йшов із дому, залишаючи її саму з усіма проблемами.

Одного разу Олена випадково почула розмову Михайла зі свекрухою:

— Ось кого ти в хату привів! — сварилася свекруха. — Вона нічого не хоче робити, тільки спить і плаче. Та ще й дитина заважає нам нормально жити. Може, нехай вона йде до своєї матері?

Михайло погодився:

— Мабуть, так і зробимо. Її мама хоч допоможе з дитиною, а потім вона повернеться.

Олена, хоча серце її розривалося, погодилася. У будинку батьків її прийняли з радістю. Мама й тато допомагали з онуком, підтримували. Але Михайло так і не прийшов. Через кілька днів на порозі з’явилася свекруха:

— А ти чого тут сидиш? У хаті купа справ!

— Ви ж самі сказали, щоб я поїхала, — тихо відповіла Олена.

— Я тебе не виганяла! Повернешся, але працюватимеш! — різко заявила свекруха.

У цей момент мама Олени втрутилася:

— Моя дочка вам не служниця! Самі вигнали, а тепер заявляєтесь.

У селі швидко пішли чутки. Хтось жалів Олену, хтось засуджував, а дехто сміявся. Олені було важко триматися, але вона не опускала рук.

Все змінилося, коли на зустрічі однокласників вона побачила Василя Сергійовича, свого шкільного друга. Колись він був скромним хлопцем, але тепер це був впевнений і турботливий чоловік. Їхня розмова була легкою й приємною, а незабаром Василь почав частіше заходити в гості. Він подружився з її сином, а згодом зізнався в почуттях.

Михайло, дізнавшись про це, вирішив пред’явити права на Олену й сина. З’явившись до її батьків, він із порога заявив:

— Ти моя дружина, і я сина не віддам!

Олена вперше відповіла твердо:

— Ти давно для мене чужий. Забув, як залишив мене одну з дитиною? Забув, як обіцяв приходити, але так і не з’явився? А тепер ти тут, бо тебе турбує лише твоє самолюбство.

У цей момент у кімнату зайшов Василь. Михайло побачив його й швидко змінив тон, але це вже нічого не змінило. Розлучення довелося добиватися через суд, але Олена була готова до цього.

Згодом Олена вийшла заміж за Василя. У їхньому шлюбі народилися дві доньки, і вона вперше відчула, що таке справжнє кохання та турбота. Василь став її підтримкою, її спокоєм і радістю. Олена зрозуміла, що щастя до всіх приходить, але часом до нього потрібно пройти складний шлях.