Повернулася бабуся додому з кіно, а діти поліцію викликали

На одному сходовому майданчику зі мною живе бабуся. У неї є і діти, і внуки, але самотня. Так, подзвонять днем ​​- жива? Раніше вона сама їм багато разів на дню дзвонила, потім набридло, на милування нема силування.

А недавно цю бабусю познайомили з дідусем. Вона забула про всі свої болячки, про сім’ю. Як говорить героїня у фільмі «Формула кохання»: «Амор – у-у-у!»

Дідусь – людина старого гарту, за своєю пасією доглядає за всіма правилами: парк, кіно, знайомство з родиною. Дідусеві діти приділяють їй більше уваги, ніж рідні.

Тут раптом рідні згадали, що бабуся давно не проявляється. Стали дзвонити – не відповідає, але ж завжди вдома була, нікуди їй ходити. Стільникового у бабусі немає, економлять родичі. Цілий день дзвонили на домашній – тиша.

А бабуся з ранку з дідусем в кіно пішла, потім гуляли, потім дідусеві діти покликали на вечерю. Додому бабуся прийшла о дев’ятій вечора. А біля будинку поліція, «швидка», труповозка … Діти викликали. Якщо бабуся не підходить до телефону, значить померла.

Бабуся наша – жінка інтелігентна, ніколи на підвищених тонах не розмовляла, а тут завелася:

– Ах ви, іроди прокляті, поховати мене встигли! Мабуть вже квартиру мою поділили? Ви б хоч, перш ніж в поліцію та в «швидку» дзвонити, в смерті моїй переконалися, щоб напевно!

Діти в шоці. Мало того що бабка жива, так ще сказала, що квартиру на чужих людей переписала!

– Ех, дочка, – говорила мені бабуся. – Помирати пора, а я жити захотіла, он як буває. Від чужих дітей за короткий час отримала уваги більше, ніж від рідних. Думала, життя закінчилося, молила Бога про смерть, а Він нове життя подарував. Бог – Він добрий, великодушний. Знаєш, що таке щастя? Щастя – це коли жити хочеться.