Працюю офіціанткою, крайній раз обслуговувала торжество: весілля батька моєї доньки

Я часто підробляю офіціанткою на виїзних банкетах. Так склалося моє життя, що я – мати одиначка, тому кручуся, як білка в колесі. З Вовою ви познайомилися в університеті. Всі говорили, що я з ним не пара: у мене проста сім’я, а у нього батьки заможні.

Так по суті і сталося. Він погрався зі мною і кинув. А я залишилася з «приданим» у вигляді круглого животика. Останній раз ми бачилися в суді. Там я встановила батьківство і подала на аліменти. З тих пір його в нашому житті не було. Щомісяця він перераховує аліменти. Ось за це спасибі! Я відкладаю все до копієчки на майбутню освіту і житло моєї дочки.

А дочка росте красунею. Дуже схожа на Вову і мене. Розумниця – всі її  хвалять.

Цими вихідними я обслуговувала весілля. Оплата була дуже солідною, тому я не роздумуючи взялася за таке замовлення. Яке ж у мене виникло здивування, коли я побачила нареченого і наречену. Це був мій Вовка … Чоловік навіть не впізнав мене. Це й не дивно. Я за ці кілька років дуже сильно змінилася: з першої красуні перетворилася в звичайну затуркану дівчину.

Спочатку хотілося втекти, щоб уникнути такої ганьби. У моїх мріях ця зустріч відбувалася не так. Це я повинна була бути в платті нареченої, а він – жебракувати з тарілками. Але жорстока реальність зовсім інша. На цьому весіллі були всі родичі Володимира. Вони весело сміялися, вітали молодих і бажали їм щастя. Та й наречена була дуже гарненькою і зовсім юною. В кінці вечора їм почали бажати поповнення.

Встала моя екс-свекруха і від щирого серця побажала, щоб діти якомога швидше прийшли в їхнє життя, а то вона так онуків і не дочекається. Хотілося голосно сказати, що у них вже є внучка, про яку всі забули, і ніхто навіть не планує з нею спілкуватися. Але я промовчала. Хотілося втекти з цього бенкету, але бажання заробити перевершило саме себе …

Я бігала з тарілками між столами і раділа, що мене ніхто не впізнає. Закінчили ми пізно. У таксі адміністратор передала мені конверт від матері нареченого. У ньому було десять тисяч гривень. Я була приємно здивована. Значить, таки впізнала …

Моя мама сказала, що я дурницю зробила, що взяла ці гроші. Але я не вважаю це неправильним. Все одно вони будуть витрачені всі до копійки на мою Вірочку. Може, проколю їй вушка або куплю зимовий комбінезон. Або оплачу сад на кілька місяців вперед. Варіантів реально багато!

Мені дуже прикро, що родичі моєї дочки не хочуть спілкуватися з нами. Ловлю себе на думці, що чекаю телефонного дзвінка від бабусі Віри. Хоча прекрасно розумію, що ми їм не потрібні. Навіть не уявляю, як сильно відрізнятиметься її дитинство, і дитинство зведеного брата або сестри Віри. Дуже сильно прикро …