Ремонт, який змінив усе: як зламаний котел, несподіваний гість і незваний чоловік перевернули життя Тетяни перед Новим роком
— Я твій чоловік і маю повне право зустріти Новий рік разом із тобою, — впевнено промовив Олексій Григорович у слухавку. — Тож готуй святкову вечерю, я приїду 31-го.
— Не вийшло з Євгенією Павлівною? — сухо запитала Тетяна Миколаївна, хоча в душі вже закипала образа.
Пів року тому Олексій, із яким Тетяна прожила у шлюбі вісім років, зібрав речі й пішов до колеги — тієї самої Євгенії Павлівни. Тоді він переконував, що нова обраниця розумніша, вродливіша і краще готує. Тетяні побажав знайти своє щастя, а сам офіційно розлучення не оформлював. Вона теж мовчала, десь глибоко сподіваючись, що він повернеться. Та тепер, коли цей «повернення» раптом настало, здавалося, що воно зовсім недоречне.
Наближалися новорічні свята, але Тетяні було зовсім не до урочистостей — у будинку зламався котел, і приміщення охололо. Ввечері, замість того щоб закутатись у теплий плед із чашкою запашного чаю, вона сиділа з кухлем прохолодного узвару й мріяла, щоб це все швидше скінчилося. Зрештою терпець урвався, й вона вирішила викликати майстра, аби повернути в оселю тепло.
Дивним чином замість звичайного працівника сервісу на порозі з’явився сам директор компанії — Роман Іванович. Він пояснив, що всі його працівники взяли відпустки перед святами, а дім залишати без тепла не можна, тож приїхав особисто. Це здивувало Тетяну, однак вона зраділа, що проблему все-таки хтось розв’яже.
Роман швидко впорався з ремонтом і перевірив, чи все гаразд. Тетяна несміливо запропонувала йому чаю, але той, зібравши інструменти, тільки побажав їй щасливих свят і поїхав, пообіцявши тримати все під контролем. В оселі нарешті потеплішало, і це відчуття хоч трохи заспокоїло Тетянині нерви.
Уранці вона прокинулася від дзвінка у двері. Відчинивши, побачила на порозі знову Романа Івановича. Він пояснив, що вирішив переконатися, чи працює котел без перебоїв. Тетяна вдячно запросила його ввійти. Перевірка котла пройшла вдало, тож на прощання Роман прийняв запрошення випити чаю з ранковою випічкою, яку Тетяна саме встигла приготувати. Тихий спокій, аромат теплого тіста і невимушена розмова, здавалося, віщували щось добре. Роман, перш ніж піти, простягнув Тетяні свою візитку й попросив телефонувати, якщо знову виникнуть будь-які проблеми.
Раптом пролунав дзвінок у двері. Тетяна не чекала нікого, тож здивовано подалася відчиняти. На порозі стояв Олексій Григорович із валізою та букетом квітів. Побачивши в домі Романа, він моментально спохмурнів.
— А це хто? — кинув він роздратовано.
— Майстер, що полагодив котел, — коротко пояснив Роман, м’яко посміхнувся Тетяні й, не бажаючи ускладнювати ситуацію, попрощався й вийшов.
Олексій заявив, що має намір зустрічати Новий рік «у власному домі» і наказав Тетяні накривати святковий стіл. Але вона відчула, що цей дім більше не є для нього тим «затишним гніздечком», яким був колись. Букет недбало валявся на підлозі, валіза нагадувала про його втечу до іншої, а сам він дивився на Тетяну, ніби вона щось йому була винна.
Щойно Роман Іванович вийшов на вулицю, йому зателефонували з незнайомого номера. Взявши слухавку, почув стривожений жіночий голос. Тетяна намагалася пояснити, що шлюб із Олексієм давно формальний і що вона неодмінно подасть на розлучення. Їй не хотілося зустрічати Новий рік із людиною, яка для неї фактично залишилася в минулому, а справжній комфорт і розуміння вона знайшла саме в Романові. Вона благала його повернутися й допомогти прогнати з дому порожнечу.
Роман Іванович не роздумував довго. Він зайшов у найближчий магазин, купив кілька продуктів для святкової вечері та повернувся до Тетяни. Тепер у домі панувало не лише тепло від відремонтованого котла, а й особлива атмосфера довіри й тепла між двома людьми, які лише напередодні були практично незнайомі одне одному.
Олексій Григорович зрозумів, що його час сплив. Тетяна, яка ще зовсім недавно сподівалася, що він повернеться, тепер побачила, яким порожнім він здається, як невлучно з’явився в її житті. Усе закінчилося, перш ніж почалося, і ніякі гучні заяви чи пригадані почуття не могли змінити те, що вже давно зникло.
Так цей рік, якого Тетяна Миколаївна боялася, перетворився для неї на символ нового початку, коли несподівано з’являються люди, здатні підтримати, зрозуміти та зігріти відвертістю. А тим, хто надто пізно схаменувся, не лишається нічого, крім порожнечі власних обіцянок і спогадів, які вже не мають цінності.
Щиро зичу всім, щоб у вашому домі завжди було тепло, а поруч — люди, які цього тепла варті. І нехай навіть найпростіший випадок на кшталт ремонту котла іноді відкриває шлях до чогось більшого, ніж проста послуга.