Ми з чоловіком чекаємо дитину, а моїм батькам ну ось ніяк не хочеться віддавати нам свої шикарні трикімнатні хороми. Ну у мене то є теж право. Там пройшло все моє дитинство і юність. І прописка взагалі-то моя за тією адресою. Ще й онуків їм народила, до яких вони особливо інтересу не відчувають.

Думала, народжу другого, ну вже віддадуть нам квартиру. Свою однокімнатну виставимо на продаж і придбаємо собі BMW, бо вже конче потрібна нова машина. Батьки мають сільський будинок. Запропонувала їм туди переїхати. А що, чисте повітря, екологія. Можна господарством обзавестися. Вирощували б для внуків екологічно чисті овочі, фрукти. Купили б козу і курочок. От би добре було для дітей – яйця домашні, молочко.

Але вони навідріз відмовляються. Не хочуть, тому що, бачте, туалет на вулиці, вода і газ не підведені в будинок. Тю, так якщо жити, можна все це зробити. І живи собі з туалетом в будинку, водою та іншими комунікаціями. А нічого, що нас четверо людей в одній кімнаті ютимся. І машина стара ледве їздить.

А мені дитину потрібно всюди возити, коляска на далекі відстані не довезе. Мати чоловіка взагалі не беру до уваги. Жлобіха ще та. Допомоги від неї не дочекаєшся, в той час як дочки своєї недолугої готова все віддати.

Двушку свою продала, купила по однокімнатній собі і донечці. А син взагалі не при справах. У її донечки все ніяк не виходить завагітніти, близько десяти років живуть з чоловіком, а все пустоцвіт. А я свекрусі ось одного народила, другий на підході.

І нам ось така велика дуля. Чому все так несправедливо?