Сестра запросила в гості, після довгої дороги лишалася голодна, бо бутерброди для чоловіка. Але це ще не все

Ми з сестрою живемо в різних містах, тому бачимося нечасто. Але по можливості я їжджу до неї в гості на вихідні або свята. Так як транспортне сполучення між нашими містами не дуже, доводиться їхати з пересадками кілька годин.

І ось в четвер мені подзвонила Віка і запросила приїхати до них на вихідні. Ми з нею майже ровесники, у сестри вже є сім’я і діти, а я поки одна. Тому в гості їду саме я, так би мовити без нічого, сестра не може залишити дітей одних.

Мене не здивувало таке раптове запрошення сестри, і я стала потихеньку збирати речі. У п’ятницю на роботу я вже поїхала з сумкою, щоб потім відразу поїхати на автовокзал.

Єдине, що я забула, так це взяти щось перекусити, тому всю дорогу я була голодною. Через це у мене почалася нудота і я тішилася лише льодяникам, які завалялися в сумці.

Автобуси приходили впритул, тому можливості щось купити при пересадці не було. Та й до того ж був вечір, більшість магазинів було закритими.

Нарешті я добралася до міста сестри. Була глибока ніч, тому чоловіка Віки мені турбувати не хотілося, я викликала таксі і поїхала до будинку сестри. В голові я вже уявляла, що зараз нарешті поїм.

Сестра кожен раз, коли я приїжджала, робила мені чай з бутербродами і тоді ми йшли досипати. Від цих думок у мене живіт жалібно стискався і вирував.

І ось я приїхала, сестра не спала, чекала мене. Ми обнялися і пройшли на кухню. Бутербродів не було на столі, зазвичай вони стояли до мого приїзду.

– У тебе є що-небудь поїсти? Я така голодна! – вигукнула я, в надії, що сестра дістане хоч щось їстівне з холодильника.

– Блін, ми вчора так і не потрапили в магазин. У мене порожній холодильник.

– Як так? Я страшенно хочу їсти.

– Ну треба було собі щось в дорогу взяти, подумати про це заздалегідь, – невдоволено сказала сестра.

– Зовсім нічого немає? – з надією запитала я.

Сестра відкрила холодильник, демонструючи, що там порожньо.

– Тільки варити щось потрібно, але я зараз точно не буду нічого готувати, – сказала Віка.

– Так ось же, – вигукнула я, вказуючи на що стоять в кутку холодильника бутерброди.

– Ні-ні, це Віталіку на роботу, – помахала сестра головою.

– Він може собі щось по дорозі купити! – злісно вигукнув я.

– Треба було тобі щось по дорозі купити, це для Віталіка. Дочекайся ранку, я буду варити дітям манку.

Я була в шоці від такої поведінки сестри, навіть мало не розплакалася. Я так хотіла їсти, а вона бутерброда мені пошкодувала. Що це за сестра взагалі? Чоловік її міг щось в магазині купити, не велика втрата. А у мене аж шлунок зводить. Довелося мені заливати голод водою, хоча це не дуже допомагало. Заснула я насилу.

На наступний день з’ясувалося, що сестра мене так несподівано покликала в гості лише для того, щоб допомогти клеїти шпалери у вітальні. Мені так хотілося втекти з їхнього будинку в ту ж хвилину. До сих пір не можу зрозуміти, як так можна було вчинити?