Шеф у відпустці постійно телефонував співробітниці. Розбиратися довелося чоловікові
Перший тиждень ми спостерігали, як за вечерею Марина частенько вставала з-за столу і виходила поговорити по телефону.
В цю відпустку ми познайомилися з чудовою сімейною парою. Тиха скромна дівчина і великий усміхнений хлопець. Вони жили в нашому готелі.
Перший тиждень ми спостерігали, як за вечерею Марина частенько вставала з-за столу і виходила поговорити по телефону.
Толік звичайно був незадоволений, але його життєвий оптимізм не давав перетворити ці моменти в сімейні скандали .
Якось за пляшкою вина ввечері на терасі Марина зізналася, «Мене робота навіть на відпочинку не відпускає».
- Їй постійно наярює її керівництво. Наче без неї прямо все підприємство за 2 тижні відпустки впаде. Вона і на роботі теж вічно затримується.
Я поділилася, що у мене колись теж була подібна ситуація і на відпочинку мені доводилося вирішувати офісні проблеми і проблеми моїх клієнтів. Моя історія вирішилася відходом і на наступній роботі я вже позиціонувала себе, як людину з бурхливим особистим життям. Навчилася, так би мовити, відмовляти керівництву.
І ось поки ми розмовляли, вона написала якихось два листи, переговорила з якимось постачальником і відзвітувала директору … і це в 9 вечора, перебуваючи в тисячах кілометрах від будинку!
Я чула голос директора,
-Марина, необхідно зв’язатися з митним брокером! Нам досі не привезли замовлений контейнер. Вони взагалі там заледащіли і не хочуть працювати!
Голос з трубки ні на грам не шкодував, що потривожив співробітницю під час відпочинку, він навіть не спромігся дізнатися, котра година зараз в країні її перебування …
Через пару днів ми збиралися на екскурсію в інше місто, повернутися в готель треба дуже пізно.
Ми жваво планували, куди сходимо і де будемо обідати … але через пару годин сумна Марина заявила за вечерею, що поїхати не зможе, їй потрібно бути в готелі з вайфай, тому як увечері буде дуже важливий дзвінок від постачальника, шеф чекає …
Ось тут оптимізм Толі лопнув, як повітряна кулька … він повільно почав червоніти, очі округлилися, ми з чоловіком втиснулася голови в плечі … зараз вибухне.
Але Толік видихнув, Марина благальним поглядом дивилася на чоловіка, а він тільки відповів:
-Ми їдемо. Точка, крапка.
Увечері за вечерею ми з цікавістю спостерігали за нашими приятелями. Пролунав дзвінок, Толя вихопив трубку у дружини і різко вийшов на терасу.
Крізь легкий тюль було видно, як він ходить туди-сюди, щось КОНКРЕТНО пояснюючи людині на тому кінці дроту. Махав руками, робив навіювання на підвищених тонах, судячи з загрозливих жестів (хоча опонент його явно не бачить), були навіть погрози … Бліда Марина стежила за рухами чоловіка з похмурою тугою і легким страхом.
Толик повернувся, поклав телефон перед Мариною і з посмішкою продовжив трапезу.
Марина і ми з сусіднього столу запитально дивилися на Толю. Він їв. Пролунав дзвінок. Толік підсунув телефон до Марини і сказав, «Візьми трубку».
Марина взяла, потім довго кивала (знову ж таки, це бачимо тільки ми), угукала, сказала, «Добре» і попрощалася.
Як вона сяяла! З якою гордістю дивилася на Толю! А Толик з легкої усмішкою на обличчі мовчки поїдав свою пасту.
Ми з чоловіком ледве стрималися, щоб запитати, в чому ж справа. Але Марина, розуміючи що ми спостерігали цей театр, сама обернулася і ласкаво сказала, «Шеф дзвонив вибачитися, побажав приємної відпустки, сказав, що побачимося в офісі»
Ось я про що подумала, напевно так і треба! Є люди, які кордонів не знають і нахабно користуються своїм становищем, інтелігентністю боязких співробітників, добротою безвідмовністю. Всім би таким Маринам ось такого Толю!
PS: ми зідзвонювалися з Мариною по приїзду додому і вона розповіла, що фірма не завалилася, а шеф зробив вигляд, що нічого не сталося.
