Сумна історія двох моїх попутниць – українок, які їхали у відпустку додому, до Маріуполя і Полтаву, з заробітків в Угорщині

Сьогодні хотілося б розповісти про цікаву бесіду з двома жінками-заробітчанками, які їхали до рідних після трудових буднів.

Але спочатку нагадаю що ж являє собою поїзд, а точніше один-єдиний вагон, який віз мене і ще як мінімум сотню людей з Угорщини в Україну.

З маршрутом поїзда можна було ознайомитись на одних з його дверей.

 

Українці, які їдуть із заробітків, практично битком заповнили відведений вагон.

Ще навіть не відправившись з кінцевої станції Будапешт, тамбур вже практично був повний. Ближче до кордону я перейшов з угорської частини складу в українську.

Розмістився в заповненому тамбурі і приготувався до нудного багатогодинного стояння на ногах.

Але, на моє щастя, моїми попутницями виявилися дві жінки, які поверталися в рідні міста України з важкої праці на фабриці з виробництва велосипедів в Угорщині.

Розговорившись, вони мені розповіли багато цікавого.

На роботу в Угорщину вони влаштовувалися через фірму, яка спеціалізується на працевлаштуванні українців в Європі. Документи, які були надані роботодавцю включали в себе трудову книжку за останні 5 років, характеристику з останнього місця роботи і медичну довідку певної форми. Платити за послушги роботодавця їм не довелося, тільки по 50 гривень на оплату телефонних переговорів з агентом з працевлаштування.

Роботу надали в невеликому містечку недалеко від Будапешта. Розмістили їх в гуртожитку, в невеликих кімнатках по 2 людини. Ванна кімната і кухня на 2 кімнати. Працюють вони по 5 днів на тиждень. У робочі дні обід на роботі безкоштовний. Сніданки і вечері, а також обіди у вихідні дні за свій рахунок.

Довірили жінкам працю на конвеєрі по складанню гірських електро-велосипедів (вартістю від 1000 € до 6000 €). На конвеєрі працюють тільки українці. Контролери теж з цієї країни. Все інше начальство угорці. За восьми годинну робочу зміну по 5 днів на тиждень платять по 160 тисяч форинтів в місяць (480 €).

З 19 грудня по 8 січня всіх працівників фабрики відправили у відпустку, на новорічні канікули. Одна жінка добиралася до Маріуполя, в іншої сім’я перебувала в Полтаві.

Керівництво фабрики на новорічному корпоративі їм вручило подарунки – капсульні кавоварки. Святковий стіл на торжестві в честь Нового року складався з м’ясних тефтелей з вермішеллю тархоня (Tarhonya) (один з найпопулярніших угорських гарнірів). Кожному учаснику святкової вечері ще пропонували по 1 десерту. А також по 8 талонів на алкоголь. На них можна було взяти розливне пиво, вино в келихах, сидр в пляшечках по 0,25 літра. Ось такий от святковий корпоратив, з талонами.

Але, незважаючи на повернення до сімей, особи у жінок були дуже сумні. На завершення бесіди одна з них, зі сльозами на очах, сказала фразу, повну безвихідь: «Дуже втомилася мотатися туди-сюди і жити далеко від дому. Не бачу зовсім як ростуть діти. Якби вдома знайшла роботу хоча б на 250 €, то ні за що б не поїхала працювати в Угорщину.»

Ось така не надто весела бесіда під стукіт коліс сталася у мене в тамбурі поїзда Будапешт – Мукачево.