Сусідка-жебрак. Як з такою боротися? Ви стикалися з таким?

Spread the love

Це історія про одну мою сусідку. Ця жінка раніше жила зі мною в одному будинку. Її сім’я переїхала в уже сформований колектив будинку. Вони зайняли квартиру сім’ї, яка переїхала, щоб розширити свою житлоплощу.

Нові сусіди виглядали абсолютно звичайними людьми. Їх було четверо: чоловік з дружиною і дві дитини. Працювали на якихось звичайних посадах з невеликими зарплатами. Все як у всіх. Чоловік був мовчазним, але завжди з усіма вітався. Жінка ж любила поговорити з ким-небудь із сусідів.

Вона дуже швидко познайомилася з усіма. Ми зблизилися через те, що були приблизно одного віку. Все частіше сусідка розмовляла саме зі мною, обговорюючи якісь питання.

Одного разу вона зайшла в мою квартиру і запитала з приводу чергувань по коридору. Я все їй розповіла, ми ще трохи поговорили, і вона повернулася до себе. Після цього сусідка прийшла знову, щоб запитати, чи не буде у мене цибулі. Мовляв, почала готувати суп, а цибулини раптово закінчилися. Мені було не шкода, я дала те, що вона попросила.

Потім вона заявилася до мене з маленькою банкою і попросила відлити їй олії. Сказала, що нагріла сковорідку, щоб посмажити картоплі, і виявила відсутність олії. Клялася, що все поверне. Я і тут пішла їй назустріч.

Нічого вона потім не повернула. Я й не сумнівалася, що так буде. Наступного разу сусідка прислала свого сина, щоб той попросив трохи цукру для каші. Я не змогла виставити маленьку дитину, довелося знову дати те, що просили.

Сусідка заходила з різними проханнями досить часто. Поступово це дуже сильно набридло. Пізніше я з’ясувала, що ходить не тільки до мене, а й до ще однієї нашої сусідки: пенсіонерки, яка сама всього потребувала, але не вміла відмовляти. Зрештою, мова йшла про невелику кількість продуктів. Їй же не складно дати такі дрібниці.

Звичайно, були обіцянки все повернути, але повернення ніколи не відбувалося. Ми зрозуміли, що у нашої нової сусідки є стійка звичка – брати трохи, а потім не повертати. Нам подібне набридло, з’явилося відчуття, ніби нас обкрадають. І адже це повторювалося не пару раз, а постійно! І ми навіть не були близькими друзями з цією жінкою, просто сусідами. І ніхто з нас не відрізнявся особливими статками.

У якийсь момент я вирішила, що з мене вистачить. Коли сусідка в черговий раз прийшла до мене з проханням – в цей раз мова йшла про морквину, – я сказала, що у мене самої все закінчилося. Сусідка виглядала дуже незадоволеною, але не стала обурюватися, лише кивнула і пішла.

Наступного разу я знову відмовила. І вона перестала приходити.

Точно так само вчинила й інша сусідка. Ми разом почали говорити «ні». Не маємо поняття, ходила чи жебрак до інших наших сусідів, однак до нас вона навідуватися припинила. Усвідомила, що від нас нічого не дочекаєшся. Ми ж раділи, що вдалося позбутися подібної халявщиці.

З тієї сусідкою-пенсіонеркою ми завжди були дуже дружні. Я часто приносила їй свіжу випічку, щоб пригостити, вона надходила таким же чином. Ми регулярно зустрічалися, щоб разом попити чаю, ділилися розсадою і іншими речами. Наглядали за квартирами в тому випадку, якщо доводилося виїхати надовго.

Але з новою сусідкою у нас не склалося таких же відносин. Очевидно, що вона просто не вміє дружити. Частування не повинні бути односторонніми, не можна весь час тільки просити, нічого не віддаючи натомість. Завжди потрібно чинити по совісті і теж радувати своїх сусідів. Інакше хороших відносин не побудувати.

20

SHARES