– Синку! Не повернусь я більше в ваше місто жити! Я тут народилася, тут я і доживати буду, – сказала мати синові

Баба Маша знову сиділа біля вікна. Вона думала: «І як це люди в місті все життя живуть? Тут же немає нічого хорошого! Сидиш в цій квартирі, як в клітці. Як же я по саду своєму скучила, по дому рідному! »

Вона витерла сльози хусточкою. Уже півроку вона живе у своїх дітей. Як пoмep її коханий чоловік, так і забрав її до себе в місто син.

Вони все життя прожили душа в душу. Ніколи не сварилися і не лаялися. У молодості дуже один одного любили, а в старості ще більш рідними стали. Піде Степан до сусіда за чим-небудь по господарству, а баба Маша за ним слідом біжить. Як тільки баба Маша затримається в магазині, так її Степан уже біля воріт чекає, хвилюється: чи не сталося чого поганого.

Як же добре вони жили! Пoмep її Стьопка першим. Восени, холодно було дуже. Дощі сильні йшли.

– Як же я буду жити без свого Стьопки? – плакала баба Маша після похорону. Тому відразу ж до себе її син забрав. Погодилася вона до нього поїхати.

Зима була довга і холодна. А в селі треба грубку топити, дрова рубати, воду носити, а вона вже ослабла зовсім. Сил немає, всю цю домашню роботу робити. Сусідів поруч ніяких немає. У селі вже взагалі мало хто жити залишився.

Син хороший у Маші був. Саша був добрим, турботливим, працьовитим. Невістка теж була хорошою жінкою, внуки були чудові. Вони всі добре ставилися до баби Маші, але вона все одно відчувала себе зайвою в їхньому будинку. Відчувала, що заважає і вони звикли жити зовсім по-іншому.

А баба Маша звикла все життя працювати, а тут навіть робити було нічого. Посуд мила машина посудомийна, білизна прала пральна машина, їсти вона вже не могла приготувати те, що її діти і внуки їдять.

Нудно було бабі Маші. Єдиною розвагою було вікно на кухні. Вона могла цілими днями біля нього сидіти і дивитися на вулицю.

Невістка вже навіть хвилюватися почала. Баба Маша якось почула, що вона говорить синові:

– Може бути, мама захворіла? Запитай, може бути, у неї щось болить? Може бути, нам потрібно її до лікаря відвезти?

А внуки пропонували їй на вулиці погуляти. Вона погоджувалася піти погуляти, але тільки разом з онуками. А інакше вона боялася, що в ліфті застрягне. А, може бути, заблукає ще. Будуть її потім шукати. Навіщо дітям зайві проблеми створювати?

Загалом, цілими днями сиділа баба Маша біля вікна. А потім, коли настала весна, запахло молодими листочками, зовсім сумна баба Маша стала. Додому вона сильно захотіла. Вона б там вже і цибульку б посіяла і редиску з огірочками посадила.

– Синку, я прошу тебе, відвези мене додому! У село моє рідне! – сказала якось баба Маша за вечерею.

– Що ви, мамо! Хіба вам у нас погано? Може вас хтось образив?

– Ні, синку. Ніхто не ображає мене у вас. Добре мені у вас. Тільки додому я дуже сильно хочу.

– Що ви там робити будете? Там же, напевно, будинок в жахливому стані вже, розтягнули там вже все. Живіть тут! У нас тепло і добре. Що вам ще потрібно? – сказала невістка.

– Я додому хочу! Я хочу пoмepти в своєму рідному домі!

– Гаразд, мама. Не плачте. На вихідних поїдемо. Могилу батька відвідаємо, погуляєте, подихайте свіжим повітрям.

– Спасибі тобі, синку. І, тобі, невістонька дорога! Спасибі, буду чекати ваших вихідних!

До кінця тижня баба Маша жила тільки однією думкою: що вона ось-ось поїде в своє рідне село, як побачить свою рідну домівку.

Як же вона зраділа, коли вона побачила на горизонті свою улюблену Малинівку.

– Як же тут красиво! Як квіти тут цвітуть! Ти тільки подивися! – сказала баба Маша сину.- Мені тут навіть дихається легше! Уявляєш, синку?

Син тільки кивав і усміхався. Він прекрасно розумів, як важко його матері було жити в місті. Адже вона все життя прожила в селі. Це він відразу ж після школи, поїхав вчитися в місто та там і залишився.

Баба Маша вийшла з машини і зайшла на подвір’я. Підійшла до дому і поцілувала вхідні двері.

– Як же добре мені тут, синку! Я нікуди звідси не поїду! Прости мене, синку. Навіть не умовляй мене повернутися в місто.

– Добре мама. Як скажеш так і буде! – погодився Сашко.

Разом з сином баба Маша швидко навела порядок в домі. На вечерю мати наварила вареників з картоплею.

На наступний ранок вони сходили до батька на кладовище. Поприбирали там і квіти посадили.

– Як же добре вдома, Стьопа! Як же мені тут добре! – сказала мати на могилі батька.

Дивився Саша на матір і радів: вона в селі ніби ожила, розквітла як вишня.

Повернувшись додому, він побачив, що хтось купив сусідський будинок. Він сходив до них, поговорив з сусідами. Попросив їх доглянути за матір’ю, якщо трапиться щось, то щоб сусіди відразу ж зателефонували.

Саша попрощався з матір’ю і поїхав до міста. Через тиждень сусід подзвонив Саші, і повідомив погану новину: його мама пoмepлa. Вона, як і батько, пoмepлa тихо, уві сні.

Бабу Машу поховали поруч з коханим чоловіком.

Поверталися син зі своєю дружиною і своїми дітьми в місто. Саша озирався, все сподівався, що побачить ще біля воріт маму, яка буде махати їм хустинкою услід, як вона робила багато років.