В неї списував увесь клас, не було відбою від хлопців. Минуло 14 років і я зустрів Катю посеред вулиці

Розкажу Вам одну історію з мого життя. Розповідь повчальна, хоча я б волів, щоб все склалося інакше.

16 років тому. Мені тоді було 14 і я вчився в 9-му класі. І була у нас в класі одна дівчинка, звали її Катя.

Дуже красива і розумна.

Претендувала на золоту медаль. Завжди п’ятірки, активістка в класі.

Батьки її були в батьківському комітеті і вели теж дуже бурхливу діяльність в школі.

Та й жили ми в одному районі. У сусідніх будинках.

Любила ця дівчинка всіх потурати, мовляв, ось ви погано вчітеся і будете двірниками або в Макдональдсі працювати. Беріть приклад з мене. Пацани бігали за нею юрбами, але вона нікому не відповідала взаємністю.

Воно й зрозуміло. Після школи підготовчі курси, хотіла вступити в юридичний. І все робила для цього.

Нам батьки її в приклад постійно ставили.

Після 9-го класу наші дороги розійшлися, я пішов в ПТУ вчитися, вона далі в 10-11 клас. Потім була зустріч випускників, мене на неї пару друзів запросили, посиділи в ресторані і розлетілися хто куди.

Потім через кілька років, з’явився ВК, вона мене там знайшла та й інших однокласників і додала нас усіх. По її фотках – насичене бурхливе життя, поїздки за кордон і так далі.

Я з нею особливо не спілкувався, взагалі було на неї начхати. Але ще через півтора року, вона перестала викладати свої фотографії, стала рідко з’являтися в мережі.

Загалом віддалилася як змогла.

А потім ВК заблокували, я завів нову сторінку у Фейсбук і про неї взагалі забув. Час летів швидко.

І ось мені вже 30 років. Іду я не поспішаючи по алеї, прогулююся і чую, що мене гукають. Обертаюся, сидить жінка років 40, явно після якоїсь халепи або з бодуна.

І продовжує – Влад, ти не впізнав мене?

-Ні, ви хто?

-Ну, це ж я, Катя, пам’ятаєш мене, в одному класі вчилися.

І тут до мене починає доходити. Це була вона.

Та сама Катя з мого класу, відмінниця і приклад для наслідування.

– Так, Катя, привіт, не впізнав.

-Як твої справи? Чим займаєшся?

– Та нічим, працюю так гуляю іноді.

– Класно, а я поки не працюю тимчасово, звільнили.

-А що сталося?

-Так, там довга історія.

-Влад, позич будь ласка 200 гривень, дуже треба, я скоро віддам.

Не знаю, що на мене найшло, але дав гроші.

І більше я її ніколи не бачив. І в соціальних мережах не зміг знайти. Ось так зустріч …

Мораль, думаю самі знайдете.