Вона його ніколи не любила, а на старості тільки наймолодший син і помагав

– Коля, може вдома залишишся. Мені якось неспокійно. Відчуваю, що не так щось з цим рейсом. Може хтось замість тебе поїде? – тремтячим голосом запитала Юля.

– Юль, ну чого ти вигадуєш. За цей рейс багато заплатять, а нам гроші зараз дуже потрібні. Малюк адже на підході. Все добре буде, не переживай ти так.

Микола швидко поцілував дружину, дочок і вийшов з квартири. Вони з Юлею домовилися зіздвонюватися кожен день о 22.00 та так і було. Юля вже було видихнула, адже до його повернення залишився всього один день.

Він повертався додому дуже схвильований, адже вже скучив за своїми дівчаткам. Ніхто не знає, як так вийшло, але назустріч йому виїхала вантажівка. Микола загинув на місці, навіть не встигли до лікарні довезти. Коли Юлі подзвонили і повідомили про це, вона ледве дихаючи відвела дітей до сусідки і попросила викликати швидку. В ту ж ніч її прооперували.

У Юлі народився недоношений хлопчик. Вона вирішила назвати його Миколою, на честь свого чоловіка.

Юля розуміла, що тепер їй доведеться самостійно поставити дітей на ноги. Заощаджень вистачило б на кілька місяців, а далі потрібно було б думати про роботу. Добре, що допомагати їм зважилася тітка Марія – сусідка. Вона часто сиділа з дітьми, а Юля тим часом зайнялася шиттям. У неї добре виходило, тому їй вдалося швидко набрати клієнтську базу.

Незважаючи на те, що син був наймолодшим, вона любила його найменше. З кожним роком він все більше нагадував їй чоловіка, від чого було ще болючіше. Надалі їй так і не вдалося знайти собі іншого чоловіка.

Дівчаткам вона намагалася завжди купувати все найкраще і нове, а ось Микола ходив в старих перешитих речах. Неодноразово тітка Марія зітхала зі словами:

– Сирота, при живій-то матері!

Роки пролетіли, дівчатка виросли, поїхали вчитися, а потім і зовсім стали рідко приїжджати. З Юлею залишився лише син. Він уже давно вирішив, що не кине матір і завжди буде їй допомагати, хоч вона і була до нього холодна. Після школи він закінчив технікум, а потім пішов працювати інженером на кондитерську фабрику.

Постійна робота зі швами вплинула на Юлиний зір, він постійно погіршувався. Жінка потребувала тому, щоб поруч завжди хтось був і Микола завжди намагався бути для неї міцною опорою.

Щовечора вони гуляли по парку і їли морозиво. Юля часто йому говорила:

– Ось так ось, з усіх дітей, тільки ти у мене залишився, – говорила вона витираючи сльози. – Прости мене син, я до тебе не дуже добре ставилася. Не заслуговую я такої доброти. Пора тобі своє життя влаштовувати, одружитися, дітей заводити, а не зі мною панькатися.

– Не переживай, мамо. Одружуся, все встигну!

***

Через деякий час на порозі з’явилася Ліза – скромна і дуже красива дівчинка. Вона дуже сподобалася Юлі, а Коля попросив у матері дозвіл на те, щоб вона жила разом з ними.

– Поживемо, а через кілька місяців весілля зіграємо.

Так все і зробили. На свято навіть дочки приїхали. А через рік Юля стала бабусею, ось тільки посміхалася вона крізь біль. Страшна хвороба у неї була – онкологія, ось тільки вона до останнього про це мовчала, не хотіла дітей засмучувати. Так вона і пішла, з посмішкою на обличчі, адже поруч завжди був він, колись нелюбимий, але й такий рідний молодший син.

Хіба можна так холодно ставиться до свого сина тільки тому, що він нагадує про болючу життєвій ситуації?