Вона все віддала дочці, але стало важко до неї прийшла Оксана. Та сама дівчина, якій зробили так боляче

Аня сиділа біля вікна і чекала, коли ж в її двері постукає листоноша. Наближаються свята, а пенсії ще немає. Стіл вона накривати не збирається, немає для кого, але голубці зробити треба. Вона завжди робила голубці саме на Трійцю. Як же сумно самотньо святкувати одній. А колись дочка бігла в поле, збирала польові квіти, робила букети і прикрашала ними будинок.

Аня пішла в спогади … Леся народилася, коли Ані було 40, вона вже втратила надію, що коли-небудь стане матір’ю, а тут таке щастя.

Правда, щастям це було тільки для неї, бо Аня була не в шлюбі – не знайшлося в селі хлопця, який би хотів з нею одружитися, ось так і жила у батьків, на роботу ходила, думала, що так самотньо і зустріне старість.

Звістка про дитину її зовсім не засмутила, тепер у неї з’явився сенс у житті, а щоб не осоромити перед людьми своїх батьків, Аня вирушила в сусідню область до своєї тітки, батькової рідної сестри, у якої не було своїх дітей.

Вона давно просила брата, щоб хтось із племінників приїхав до неї, жили разом, а потім вона і будинок б свій записала. Для Ані це була прекрасна можливість почати все заново.

Для людей придумали історію, що вона вдова. Так вона в тітчину селі і прижилася. Леся росла дивно розумною дівчинкою, в школі вчилася добре, завжди прагнула у всьому бути першою. Часто Леся приходила додому зі своєю подружкою Оксаною, яка йому стала як сестра. Ані дуже подобалася Оксана, дівчинка теж росла без батька, з матір’ю жили бідно.

Найчастіше бувало – прибіжать дівчатка зі школи, і в будинок до Ані, а вона їх борщиком гаряченьким нагодує, запитає, як справи, і радіє, що буде в старості з ким поговорити.

Але доля придумала дещо інший сценарій. У селі був один хлопець Михайло, всі дівчата мріяли стати його дружиною, а він вибрав Оксану. Смуток в очах дочки Аня побачила відразу, та й характер дочки добре знала – не відступиться Леся від свого … Так і сталося – коли Оксана готувалася до весілля, Леся оголосила, що чекає від Михайла дитину.

Одружився Михайло з Лесею, а Оксана назавжди виїхала з села. Життя у молодят не дуже клеїлося, вирішив Михайло їхати на заробітки. Леся тут же зібрала речі і поїхала слідом за чоловіком. Спочатку, коли вони жили в Польщі, то ще хоч раз на рік приїджали до матері, але з тих пір переїхали до Канади, зв’язок практично позбувся.

Леся постійно говорила матері, що їм важко на чужині, грошей не вистачає. Ані теж було нелегко, тому що вік брав своє, на і на одну пенсію не розженешся, але просити щось у дочки у неї не вистачало духу.

Ось рипнули хвіртка і в будинок Ані постукали. Це була листоноша. Вона принесла пенсію і ще невелику коробочку. Аня була впевнена, що це дочка згадала, що у неї день народження і надіслала їй подарунок. Але посилка була підписана німецькою мовою, Аня довго розглядала її, вважаючи, що це якась помилка, поки не прочитала ім’я. Це була Оксана.

У посилці Василиса знайшла коробочку з новим телефоном і лист від Оксани. Оксана писала, що вже багато років живе в Німеччині, і у неї в житті все склалося добре. Минуле вона давно пробачила. Мама в телефонній розмові розповіла їй, що бачила тітку Аню, і у неї дуже старий кнопковий телефон, зв’язатися по відеозв’язку з дочкою і внуками вона не може.

«А я раптом згадала Ваші смачні борщі, якими Ви нас з Лесею годували, і вирішила Вам подякувати. Хоча б так”