Вони вирішили усиновити хлопчика, а він врятував життя їхній доньці. Приголомшлива історія!

Історія про справжню сім’ю!

– Я не хочу що б мама пила, я не хочу так, я хочу іграшок і багато їжі! Я не хочу що б мама пила!

Ірина присіла навпочіпки поруч з малям і запитала:

– Малюк, тебе як звуть? Ти загубився?

– Михайлик. Я не загубився, мама сказала тут сидіти!

– А вона давно пішла?

– Тільки що, вона в магазин пішла, зараз прийде!

Ірина продовжила свій шлях, вона спеціально пішла через їдальню, вечорами там випікали дуже смачні булочки, майже весь час вона купувала їх.

Підходячи до їдальні, Ірина знову побачила на лавці Михайлика, він вдивлявся в кожну фігуру і з сумом проводжав поглядом батьків з дітьми, Ірина підійшла до хлопчика і заговорила:

– Привіт, Михайлик, ти мене пам’ятаєш?

– Пам’ятаю!

– Мама знову в магазин пішла?

– Вона ще не повернулася!

– Як не повернулася, адже час вже багато! Підемо в їдальню, ти голодний, напевно, я тебе нагодую!

Михайлик сумно посміхнувся і встав, Ірина взяла булочок і купила, що хотів хлопчик, Ірину потрясло бажання хлопчика:

– А можна мені гречку і компот?

Ірина ледь не розплакалася, він не попросив ні булочок, ні тістечок, а саме гречку і компот, вони посиділи, поїли. Михайлик розповів про себе, йому п’ять років, але він міркує вже як дорослий, він живе в маленькій кімнатці з мамою, яка постійно випиває і водить чоловіків. Хлопчик нікому не потрібен, вранці він іде на ринок і приходить тільки ввечері, там є добрі тітки, вони його підгодовують, а він в свою чергу допомагає їм перебирати фрукти і овочі.

Ірина відправилася в відділ поліції до чоловіка Миколи, все розповіла, а через тиждень до Михайлика прийшли органи опіки і забрали його в дитячий будинок, через кілька місяців матір позбавили батьківських прав, а хлопчик вперше за п’ять років, їв п’ять разів на день і дивився мультики перед сном.

Ірина приїжджала в дитячий будинок кожен день, попутно вона збирала документи на усиновлення. Ірині пощастило, бо її чоловік, Микола, полковник поліції, процедура усиновлення пройшла швидко, через два місяці Мишко вже жив удома у великій дитячій кімнаті, в якій було море іграшок.

Микола відразу прив’язався до Михайлика, виявилося, що у них багато спільного. Микола дуже любив малювати, хлопчик теж, Микола любив шахи і малий теж в свої п’ять років грав непогано. Михайлик розповів, що його навчив грати мамин чоловік, це був єдиний чоловік, який і займався з хлопчиком і годував його, а іноді вони навіть ходили в парк, але через два місяці мама його вигнала.

Так само Микола любив нічні прогулянки по місту або посидіти на даху, а Михайлик коли темніло сідав на вікно і дивився вдалину. Микола став брати хлопчика на нічні прогулянки, незабаром вони зовсім подружилися і у них не залишилося ніяких таємниць. Микола записав Михайлика в школу єдиноборств і вчив захищати слабких, а ще він купив Мишкові цуценя вівчарки через поліцейський кінологічний центр.

Ірина не могла натішитися на своїх чоловіків, а незабаром вона дізналася, що вагітна. Ця новина окрилила всіх. Микола просто літав від щастя:

– У мене є кращий син, ще б улюблену доньку і щасливіше нас нікого не знайдеш!

Михайлик прямо стрибав від радості, вперше за півроку він назвав Ірину мамою:

– Мамочко, роди, будь ласка, сестричку, я буду про неї піклуватися і захищати її! А якщо все таки народиться братик, я буду його вчити захищати слабких!

Ірина пишалася своїми хлопцями, вагітність пройшла не надто спокійно, в покладений термін народилася здоровенька дівчинка Соня. Михайлик сам обирав ім’я, він навіть спеціально навчився читати щоб знайти найкрасивіше ім’я для сестрички.

Йшов час, хлопчик дійсно дбав про сестричці. Він годував її, навіть купав, якщо мама дозволяла. Малятко підросло, їй виповнився рік і вони вирішили відсвяткувати його в парку розваг.

Сонечка побачила мильні бульбашки і побігла за ними, тут з боку звідкись взялася собака, вона скеля і бігла прямо на дитину! Мишко не злякався і побіг навперейми до собаки, дорослі навіть не встигли відреагувати. Велика, зла собака накинулася на хлопчика, Микола кинувся рятувати сина, а Ірина кинулася до малятка і схопила її на руки.

Микола абияк зміг потягти Мишка від собаки, швидка допомога, реанімація, лікарі не бачили настільки серйозні травми від собак, вони не могли сказати вибереться чи хлопчик чи ні.

Через кілька днів Мишко прийшов до тями, якраз Ірина чергувала біля ліжка сина, перше питання зворушило Ірину:

– Сонечка жива?

– Не переживай синок, з Сонечко все в порядку, ти справжній чоловік, справжній боєць, я пишаюся тобою! Але прошу, не роби так більше, ти нас з татом налякав!

Через два місяці Мишко повернувся додому, Сонечка дуже сильно скучила за братиком, вона ходила за ним по п’ятах майже два тижні, а коли хлопчик йшов на заняття, вона кожні п’ять хвилин бігала до дверей і питала:

– Ми?

А Ірина з Миколою сміялися і відповідали:

– Скоро, зовсім скоро твій братик повернеться!