Я зробила страшний гріх по-відношенню до своєї дочки. Її життя зламане, а я боюся зізнатися.

Spread the love

Створити гріх дуже легко, а замолити його, коштує чималих зусиль, а ось зізнатися в скоєному гріху – дуже боляче і просто нереально. Ось і мені зізнатися в моєму величезному гріху, просто смерті подібне. Мені 55 років, за все своє життя, я ні разу не згрішила, намагалася жити по правді і по закону, але 20 років тому, я зробила гріх, по відношенню до рідної доньки.

Через мій гріх, моя дочка страждає до сих пір. У неї немає життя, а я боюся зізнатися, боюся її втратити, боюся, боюся! 20 років тому, моя 15 річна дочка, сказала, що вона вагітна, це був шок, я ростила її одна, працювала бухгалтером, з ранку і до ночі, щоб вона ні в чому не потребувала.

Вона весь час ночувала вдома, не було підгрунтя до вагітності. На наступний день ми відвідали гінеколога, вагітність 10 тижнів, шок, лікар, попросила дочку вийти, а мені сказала, що аборт краще не робити, дочка може залишитися безплідною.

У той же вечір я познайомилася з Антоном, батьком дитини, хлопчик на 2 роки старший дочки, ще вчиться, з батьків тільки бабуся. Сиділи, трималися за ручку, розповідали, як люблять один одного, а я дура, не хотіла й слухати, все думала, як бути, аборт чи не аборт?

На наступний день, на роботі, за чашкою чаю, порадилася з колегою, у неї зв’язків багато, може допомогти. Вже через 4 дні у мене на столі лежала адреса клініки в іншому місті. Перший раз ми поїхали разом з донькою, лікар оглянув її і сказав, що у неї все в порядку, здали аналізи, за результатами поїхала одна.

Зайшла до лікаря, все розповіла, як мені тоді здавалося, я все роблю правильно, ну навіщо їй в 16 років дитина. А школа? А університет? Я марила, щоб у неї була вища освіта. Тому я просила лікаря допомогти мені, і коли лікар сказав: «Так що, у вас немає необхідності дитини»? І я відповіла негативно.

Загалом, щоб довго не розписувати, я зробила благодійний внесок у фонд клініки, благо гроші тоді були, домовилися, що народжувати дочка буде в цій клініці. Всю вагітність Антон з донькою то сварилися, то мирилися, придумували імена дитинці, а я навіть і слухати не хотіла!

Дочка народжувала 6 квітня, точніше робили кесарів, народився хлопчик, хороший, 3 кг 700 гр. Лікар мені показав, говорить «Може, передумаєте»? Але я була непохитна, написала відмову від дитини, замість дочки. Коли дочка прокинулася, їй сказали, що хлопчик помер. Була істерика, а мені було не боляче, я тішила себе, що все добре пройшло. Так, вам зараз здасться, що це історія з якогось фільму, але це моє життя, на жаль, не фільм, і не книга.

З того моменту пройшло більше 20 років. Дочка через 3 роки вийшла заміж за Антона, його бабуся померла, переписавши на нього квартиру, де вони і живуть. Вона закінчила університет, знайшла хорошу роботу, у них є все, все крім діток. Дочка лікується вже 10 років, але все безрезультатно.

Два роки тому зважилися на ЕКЗ. Я продала свою величезну квартиру, купила собі однокімнатку, а гроші віддала на операцію. Загалом, було 3 спроби і все марно, а 7 місяців тому доньці поставили діагноз – безпліддя.

З того моменту у них з Антоном почалися розбіжності, а вчора вона прийшла до мене і сказала, що Антон хоче свою дитину, тому просить його відпустити. Дочка проплакала всю ніч, на ранок вирішила сама подати на розлучення, тому що любить, не хоче робити йому боляче.

І ще сказала одну фразу: «Якби моя дитина була жива, то у нас було б все по-іншому, і навіть якщо б Антон від нас пішов, я б не залишилася одна, як зараз».

Серце кров’ю обливається, я своїми руками погубила життя своєї дочки. Вона з кожним днем ​​згасає. Я хотіла їй розповісти все, але чи зрозуміє вона, як відреагує? Шукати вже марно, та й що буде далі? Сиджу, пишу і обливаюся сльозами. Господи, прости мене за мій гріх.