Як Люба знайшла справжнє щастя, залишивши минуле позаду

Коли Ігор повернувся додому раніше, ніж зазвичай, він навіть не підозрював, що цей вечір стане поворотним у його житті. Перед його очима постала Люба, яка у червоному халатику метушилася по квартирі, збираючи речі у велику рожеву валізу. Це виглядало настільки незвично, що Ігор аж застиг від здивування. Вони прожили разом п’ять років, і за цей час Люба завжди поступалася, виконувала його бажання, була такою, якою, як вважав Ігор, має бути “ідеальна дружина”. Але цього разу все було інакше.

Ігор підійшов до неї, обійняв і спробував пожартувати, мовляв, пожартували — і досить. Але Люба відсторонилася, і це його приголомшило. Він був упевнений, що його авторитет у сім’ї непохитний, що Люба ніколи не посміє піти проти нього. Адже чоловік у домі головний, а дружина повинна слухатися. Ця переконаність була основою його уявлення про шлюб. Але Люба більше не хотіла підкорятися. Вона сказала, що подасть на розлучення, і, як не дивно, залишила квартиру спокійно, без сварок, без сліз, просто повідомивши, що ввечері зайде за речами.

Ігор не міг прийти до тями. Він злився, розмірковував, чи є в неї інший, але швидко відкинув цю думку. Вона не така. Це просто її гра, вона хоче підняти свою ціну, розворушити його, щоб знову привернути увагу. Ігор навіть вирішив, що в її діях є певна пікантність, яка трохи розбурхала його. Він чекав на вечір, упевнений, що все вирішиться саме собою.

Коли Люба ввечері повернулася додому, вона спокійно почала збирати свої речі, і це вже не було схоже на жарт. Її спокійна рішучість викликала в Ігоря нову хвилю роздратування. Він спробував обійняти її, взяв на руки, щоб начебто змусити змінити рішення, але Люба тільки усміхнулася. Її слова були наче ляпас: “Тобі зі мною було нудно, але тепер, коли я вирішила піти, ти раптом став жадібний до мене. Ні, Ігоре, цього разу не вийде”. І вона пішла до батьків.

Того ж вечора подзвонила свекруха Наталя Львівна. Вона вважала, що має повне право втручатися в життя сина. Звинувачення посипалися одразу: як Люба могла так вчинити, адже Ігор її любив! Але Люба більше не слухала. Вона знала, що не винна, що більше не хоче терпіти брехню, підозри, подвійні стандарти. Розлучення пройшло швидко. Люба почала нове життя, залишивши минуле позаду.

На роботі Люба не розповідала про розлучення, але одна людина здогадалася — Павло, її колега. Він давно подобався їй, але вона ніколи не дозволяла собі думати про нього, адже була заміжня. Павло був щирим, працьовитим, можливо, не таким яскравим, як Ігор, але справжнім. Він з повагою ставився до неї, завжди був поряд і ніколи не дозволяв собі зайвого.

Якось Павло сказав їй, що давно її любить і хоче, щоб вона стала його дружиною. Люба була вражена його словами, але відчула, що це щиро. Через пів року вони одружилися. Життя з Павлом було зовсім іншим. Він не приховував почуттів, не намагався бути головним. Вони були партнерами, які підтримували одне одного в усьому. Через рік у них народилася донька Марія, а ще через два — син Василь. Вони разом доглядали дітей, працювали на своїй невеликій ділянці за містом, де жили з батьками Павла.

Одного разу Люба дізналася від спільних знайомих, що Ігор був ще двічі одружений, але обидва шлюби закінчилися розлученням. Зараз він жив із мамою, яка не припиняла звинувачувати Любу в тому, що вона зіпсувала життя її “чудовому синочку”. Люба тільки посміхнулася. Вона зрозуміла, що її вибір був правильним, і що тепер вона щаслива.

Люба та Павло сиділи на ґанку їхнього дому, сміялися і раділи тому, що мають одне одного. Люба більше ніколи не шкодувала про свій вибір. Вона зрозуміла, що щастя не в показовій красі чи гучних словах, а в турботі, чесності й любові, які дарують спокій і впевненість у завтрашньому дні.