Як з села привіз, так запити до небес зросли

Сергій півроку прожив щасливо з дівчиною, яку дійсно полюбив, але останнім часом став помічати за нею дивні речі. Вся скромність і лагідність сільської красуні зійшла нанівець.

******

– Почекай, про яку машину ти говориш? – здивовано сказав Сергій

– Ти так дивишся, ніби я у тебе палац попросила – не відриваючись від макіяжу, сказала Даша, – он, Христині чоловік Пежо подарував, навіть у твоєї сестри-розлученої машина, і чим я гірша?

Сергій мовчки опустив голову вниз і глянув на абсолютно несмачну суміш розвареного тіста і  капусти, яка за ідеєю повинна була бути варениками.

– Але ми з тобою домовилися економити, щоб квартиру скоріше купити. Сама ж казала, що нічого дітей в знімних народжувати.

Даша відірвалася від дзеркала і сказала:

– А я заміж за мужика виходила? Ось йди і заробляй, нам і квартира, і машина потрібна.

Останні її слова були настільки наповнені жовчю, що Сергій навіть відчув їх фізично.

До його превеликий жаль, скромна, мила і добра Даша назавжди залишилася тільки в його пам’яті, тепер перед ним стояла нахабна і зухвала баба, яку можна боятися, але не любити. І запити у цієї сільської баби були набагато вищі, ніж вона заслуговує.

З чим це пов’язано, як так сталося – ці думки кружляли в голові Сергія. А може бути це він дурень, що відразу не розгледів, раптом вся ця історія кохання тільки для того, щоб мотузки з нього вити?

– Ну, як на рахунок машини, ти вирішив? – голос Даші повернув його з виру думок в реальність.

– Ще ні. Я піду, погуляю трохи, заодно і подумаю, як вчинити.

Сергій швидко одягнувся і пішов, більше не зронивши ні слова. На вулиці він знову міг вдатися до роздумів: чого він хотів від Даші – сім’ї, дітей, любові, в кінці кінців. А з чого він вирішив, що все це вона готова дати. Або може навіть для такого безцінного скарбу вона призначила цілком ринкову вартість.

Але ж раніше вона такою не була. І всі знайомі її нахвалювали, красива, розумна, молода, скромна, не жадібна. Не жадібна настільки, що одного разу віддала новеньку кофту замерзаючому волоцюзі. Невже так на неї вплинули місто і всі його можливості, як за півроку можна стати таким стервом?

– Сергій, як справи? Ти чого сумний такий, помер хто? – з посмішкою сказав дід Василь місцевий завсідник лавочки біля під’їзду.

– Та так, нормально, – шаблонно відповів Сергій, – а ти Василь, чого не одружишся ніяк?

– Так, була у мене одна кандидатка, але вже майже рік як спливла.

– Що ж сталося, борщ несмачний? – пожартував Сергій

– Смачний і дуже смачний. Тільки ось пожила зі мною трохи і ніби підмінили її. Я її давно знав, все життя в селі прожила, працювала, а тут почалося, чорт знає що. То їй дача не така, то квартира замала … Зараз, начебто, вже заміж вискочила за когось багатшого.

Сергія немов струмом пробило. Негнучкими пальцями він дістав телефон і вибрав в контактах «Дорога».

– Алло, Даша?

– Так, говори, чого хотів.

– А хотів я, щоб ти зібрала всі свої речі, і щоб через півгодини тебе в квартирі не було.

Сергій ще кілька місяців думав, а чи правильно він тоді вчинив, навіть пару раз ледь не подзвонив Даші, але стримався. А незабаром він познайомився з гарною дівчиною, яка дійсно його полюбила і ніколи нічого вимагала.