Як же ми помилилися, виховуючи своїх дітей! Тому ми і залишили їх без спадщини
Зараз мені 53 роки, а моїй дружині 50. Ми з нею порадилися і ухвалили рішення: що більше так жити не хочемо. Ми вирішили, що наші діти не отримають від нас спадщини. І ось чому.
Спочатку у нас з моєю дружиною Наталкою довго не було дітей. Ми довго лікувалися, ходили до церкви і просили допомоги у Вищих сил. Їздили навіть до бабок. Потім нам пощастило: у нас народилася дочка Ганнуся. Через три роки з’явився син Вася.
Ми дуже любили наших дітей. Старалися, щоб вони ні в чому не мали потреби. У них було все, що вони тільки хотіли. Ми ніколи не били і ні за що не сварили наших дітей. Ми завжди намагалися знайти компромісне рішення, домовитися.
Я взагалі дуже спокійна людина. Моя дружина така ж. Я завжди намагався довіряти своїм дітям і ставився до них з великою повагою.
І тільки через роки я зрозумів, як же я помилявся. Саме тому вони перестали мене і мою дружину сприймати всерйоз. Аналізуючи минуле, я зрозумів, що ми самі в усьому винні зі своєю дружиною.
Проблема виникла вже давно, але я просто її не помічав. Одного разу я захворів і не пішов на роботу. Діти цього не знали і пішли в школу. Буквально через 2 години я почув як відкриваються вхідні двері. Це повернулася зі школи моя дочка зі своєю подругою. Їй тоді було 16 років.
Вони принесли з собою спиртне. Дівчата сіли на кухні і стали обговорювати своїх батьків. Подруга моєї дочки говорила, що ми чудові батьки. А ось наша дочка називала нас ідioтами. Казала, що ми їй все дозволяємо і ні за що не караємо.
Вона почала хвалитися тим, що краде у нас з дому гроші та речі, а ми, як останні iдioти, цього не помічаємо. Виявляється, і молодший брат знав про те, що вона творить.
Я був просто в шоці від того, що почув. Я ще послухав все це хвилин п’ять, а потім зайшов на кухню. Дочка в цей час стояла до мене спиною і продовжувала розповідати про те, які ж ми дурні.
Потім вона обернулася і побачила мене. Ви думаєте, їй стало соромно? Нічого подібного! Вона дивилася на мене нахабно і хитро. Я зрозумів, яку ми з дружиною виховали дочку. Вона навіть не вважала за потрібне вибачитися переді мною.
Я налив собі води і пішов в іншу кімнату. На наступний день я поставив в нашу кімнату з дружиною замок. Тепер наші гроші і коштовності були в безпеці. Їх ніхто не крав, але відносини з дітьми у нас різко погіршилися.
Моя дружина в усьому мене підтримала. Вона сказала, що помічала, що щось відбувається, відбувається щось недобре, але намагалася робити вигляд, що все нормально.
Ось як ми помилилися. Діти стали дуже хорошими. Вони намагалися загладити свою провину і щоб ми знову їм повірили. Але я їм повірити вже не міг. Незабаром дітям це набридло і вони стали такими, якими були насправді: жадібними, наглими брехунами. Ми побачили справжню сутність наших дітей.
Ми дочекалися їх повноліття і купили їм окреме житло. Для цього нам довелося продати свою хорошу трикімнатну квартиру в центрі міста. Ми їм купили по однокімнатній квартир, а самі купили собі невеликий будиночок в передмісті.
За два роки я зміг зробити там хороший ремонт, і тепер ми там живемо з дружиною. Тихо та спокійно. І квартири, які ми купили дітям, і наш будинок – все записано на мене.
Раніше діти хоча б іноді нам дзвонили. Іноді писали повідомлення. А ось уже рік від них взагалі ні звісточки. Навіть зі святами і днями народженнями нас не вітають. Я довго думав: а чи правильно ми з дружиною вчинили? А потім зрозумів: правильно.
Всю свою нерухомість після нашої смepті ми дружиною заповідали дитячому будинку. Ось нехай наші діти після нашої смepті зрозуміють, якими ж «iдioтaми» були їхні батьки насправді.