«Фронт посипався»: російська армія вже готова тікати з Херсона

Spread the love

Вчора почалася подія, яку давно можна було передбачити, і передбачав її, зокрема, Олексій Арестович : російський фронт під Херсоном посипався.

Українські війська не розпочали масштабного наступу. Це дуже важливо зрозуміти. Зважаючи на все, перед ними і не стояло такого завдання.

Вони лише пригостили російські війська тими самими ліками, якими Путін пригощав Волноваху, Маріуполь і Бахмут: суцільним вогневим валом, основу якого становили звичайнісінькі, тільки американські «Гради»: ті самі M270 MLRS, тільки не з дорогими точними ракетами M31, за 70 км російські склади, а з M26, які застосовувалися ще 1991 року в Іраку. Це застарілі неточні ракети, які в самих США знято з озброєння і мало не знищено у 2018 році. Вони б’ють на 15-32 км і це точний аналог російського «Града».

«За російськими позиціями під Херсоном було завдано потужного вогневого удару — установками РСЗВ ракетами М26, які нещодавно поставили американці, та авіацією, — каже полковник запасу, військовий льотчик Роман Світан. — У результаті в деяких місцях війська просто втекли з першої лінії. Каскадного обвалення фронту (тобто коли лінії оборони сипляться одна одною, — перша, друга, третя — прим. ред.) не відбулося, але фронт посипався».

Цього й слід було очікувати: незалежно від того, як розвиватимуться події найближчими днями, стратегічний стан російських військ під Херсоном є безнадійним.

Воно стало результатом повзучого наступу українських військ під Херсоном. Не застосовуючи вогневого валу (якого тоді й не було), українські війська невеликими групами просочувалися через пухкий фронт, і при цьому російські війська іноді відступали. Військовий експерт Олег Жданов , полковник запасу ЗСУ, колишній співробітник Генштабу ЗСУ, не раз розповідав про ситуації, коли українські ДРГ, які мали лише завдання розвідати обстановку, раптово виявляли, що противник вважав за краще залишити позиції.

Цей повзучий наступ дозволив Україні зайняти плацдарми, з яких артилерія змогла обстрілювати мости через Дніпро, і тут Путін здійснив стратегічну помилку: поки мости були ще цілі, він кинув на правий бік Дніпра додаткове угруповання, більше того, наказав їй перейти в (не відбувся) на наступ .

Після цього пастка зачинилася. ВСУ винесло «Екскалібурами» та «Хаймарсами» мости, причому не лише через Дніпро, а й Даріївський міст через його притоку Інгулець, «розрізавши тим самим російське угруповання не на дві, а на три частини», — як знову ж таки зазначав Олег Жданов. Одна частина залишилася на лівому березі під Мелітополем, а друга частина, на правому, була розрізана знову-таки надвоє Інгульцем.

Після цього українське ЗСУ атакувало російське ППО на правому березі Дніпра, забезпечуючи майбутнє панування у повітрі української авіації (що ми й бачимо), а в Криму ракети ATACMS (українська сторона заперечує, що це ATACMS) почали виносити аеродроми та склади.

Для знищення російського угруповання на правому березі Дніпра все було готове минулого тижня. Зважаючи на все, українські війська просто зробили паузу, щоб відсвяткувати День Незалежності 24 серпня. “Боялися, що путінські відповіді зіпсують свято”, – припускає Роман Світан .

А після свята у понеділок і розпочали.

Ще раз: не йдеться, строго кажучи, про початок наступу.

Цей наступ, з одного боку, почався ще давно: коли російські війська періодично залишали свої окопи українським ДРГ. А з іншого боку, воно не почалося й зараз, бо ми не бачимо жодного броньового кулака, жодних переможних колон української бронетехніки, що наступає за вогневим валом.

Цієї бронетехніки Україна просто не має, а якби вона була, ВСУ навряд чи наступали б на Херсон, — вони б пішли прямо на Мелітополь, — каже Роман Світан. «За наявності бронетехніки найкраще було б наступати на Мелітополь і відрізати російські війська на правому березі», — погоджується з ним генерал Сергій Кривоніс , колишній заступник голови РНБО.

Саме відсутність бронетехніки зараз найслабше місце української армії. У війні ХХІ століття важко наступати пішки, та й резерв не сформуєш, бо резерв — це щось, що можна швидко перекинути на місце подій.

Тому український наступ, зважаючи на все, продуманий головкомом ЗСУ Валерієм Залужним з урахуванням цього слабкого місця. 25-тисячне російське угруповання на правому березі Дніпра не відрізають остаточно (атакою на Мелітополь), а перемелюють. На їх позиції просто обрушується вал із НУРСів та M26, а паралельно українські партизани діють у самому Херсоні: рівно напередодні наступу у своєму будинку вбили колабораціоніста Олексія Ковальова , що додатково деморалізує окупантів.

Найрозумніше в цих умовах було б відступити, як завгодно, пішки, вплавь, на надувних матрацах. Але тут можна передбачити дві речі. Перше: Путін категорично заборонить відступати. Він насаджуватиме російську армію, як ведмедя на рогатину, на килимовий вогонь авіації та артилерії.

Друге: армія швидше за все не витримає. Це у Кремлі пропагандисти можуть доповідати Путіну, як «народ на нього чекає».

Абсолютна безглуздість війни, тотальна ворожість населення, пограбування і непрофесіоналізм начальства — все це ще не так позначається, коли армія в наступі. А от коли вона в обороні, фронт може впасти, і особливо це стосується ВДВ. “ВДВ не пристосовані до того, щоб сидіти в окопах під вогнем артилерії, – каже Роман Світан, – а під Херсоном вони сидять в окопах”. «Ми ще не бачили, як російські війська поводяться в обороні, — пророкував Олексій Арестович, — і я думаю, вони будуть повністю деморалізовані».

Це, зрозуміло, неправильно, — будувати план операції для помилок, яких допустить противник. Командувач, який розраховує на помилки супротивника, ніколи не здобуде перемоги – писав ще Сунь Цзи . Тому, як я вже сказала, план Залужного побудований без урахування цих помилок.

Саме тому він не передбачає настання. А передбачає він лише перемелювання російських військ артилерією та авіацією без безпосереднього контакту. Залужний береже живу силу.

Помилки російського командування, а саме, наказ Путіна: «стояти», — і тваринний страх зневірених солдатів: «бігти», — це додатковий бонус у цьому плані, а не його основа.

Юлія Латиніна, “Нова газета. Європа”