Мені 33, їй 40 – я хочу спільної дитини, а вона відмовляється

Spread the love

Зустрічаємось вже 7 місяців. У мене є дочка від першого шлюбу, мешкає з мамою, бачимося, допомагаю. Має сина. В 30-ть розчарувалася в шлюбі плюс переживання про вік – зважилася, народила без чоловіка. Справжній батько має сім’ю (ще з того часу), знає про існування дитини, але не бачиться. Востаннє тримав на руках, коли було близько року. Їй не допомагав, згадував взагалі рідко. Був рік тому один порив зустрітися із сином, причому приїжджав разом із дружиною. Був посланий кудись подалі.

Син інтересу до батька не виявляє, навіть відчуває огиду. Бачив його фото (воно у неї зберігається про всяк випадок інтересу сина, має його координати для цього випадку). Син зареєстрований на дівоче прізвище, по батькові дідуся, у графі “батько” прочерк.

Згодом ми з нею познайомилися. Спочатку для цікавого проведення часу. Все було в таємниці. Домовлялися не закохуватися. Але не тут було, настільки все чудово було. Тепер важко нам одне без одного, вже почали притиратись. Вже більше місяця знайомий із сином. Син налаштований позитивно, хоче, щоб ми з мамою були разом. Мабуть, розглядає мене у ролі батька. До попередніх кандидатів завжди ставився негативно, і потім вони йшли лісом.

Але справа в тому, що я хочу дитину – нашої, спільної, а вона не хоче. Я не збираюся когось із дітей любити більше чи менше. З нею вже це обговорювали три рази, не менше. Вперше (2 місяці тому) вона зі сльозами на очах заявила, що мені одразу краще знайти молоду. Що в неї протипоказання (хоча якісь саме вона не захотіла говорити) і що несправедливо, що коли вона хотіла, то “він” (перший чоловік) не хотів, а коли мене зустріла, то хотіла б, але вже не може. Що й сама хотіла б, але доньку. Сказала: “Навіщо нам ще діти? У тебе дочка, у мене син, ми їх любимо і дбатимемо про них.”

Вдруге вона сказала, що це дуже важко, що нам краще пожити вже для себе, але я тоді торкнувся і теми справжнього батька сина, чи обговорювали з ним право на дитину, тому що я не хочу, щоб він з’явився і намагалася перетягнути ковдру. на свій бік. Тільки якщо хлопчик раптом сам захоче та виявить інтерес. Хочу повноцінно бути у сім’ї. Вона мене запевнила, що якщо я хочу, вона заборонить його батькові взагалі бачитися з ним.

Втретє вона сама почала мені розповідати про своїх вагітних подруг і що їм скоро народжувати. А дві з них взагалі у статусах коханок із одруженими, і це в них уже не перші діти. І сон їй тієї ночі наснився, що вона вагітна… Але запевняє, що це нічого не означає. Що вона вже була вагітна і була щаслива… Я сказав, що я був щасливий. Вона: “Так йди до колишньої дружини робити другу дитину”. Я говорю: “Ми обидва були щасливі, але окремо, а я хочу бути щасливим з тобою”. Вона: “Ти зі мною не щасливий”? Я щасливий”. І змінили тему, бо вже важко було розмовляти.

Насправді мені дуже хочеться сина з моїм прізвищем, як продовжувача роду. Саме мого роду. Адже її син носить прізвище її батька, чим той дуже пишається та задоволений. Та й моїм батькам буде легше мене зрозуміти, чому у нас така різниця у віці. Хоча я в будь-якому разі хочу бути з нею, зі схвалення чи без. Переживаю тільки, що якщо бажання дитини і так сильно загостриться, то не знаю, чим це може закінчитися. А за дитину я б все пробачив, навіть те, що між нами не так як із колишніми… І тепер мені гірко усвідомлювати, що між нами все скромніше, хоча мої потреби навіть більші.

Виходить, що все щастя, яке вона віддавала, отримали інші: і сина, і щоденна близькість. Тепер нам залишається тільки жити для себе і ростити дітей – мені дочка, яка живе окремо від мене, і нам сина, у якого інший батько і невідомо, як усе повернеться. А хотілося б встигнути пізнати з нею разом усе те сімейне щастя народження та виховання дітей, яке нам доводилося пережити окремо і яке затьмарене життєвими ситуаціями.

Не знаю, чи є шанс переконати її згодом? Може, вона просто переживає за свій вік не лише в рамках здоров’я, а ще думає, що наші стосунки не вічні і тому нема чого заводити дитину? Але вона для мене богиня, найкрасивіша та найулюбленіша.