Найменший бранець бункера “Азовсталі”: як складається доля сина азовця, який опинився в полоні

Наймолодшому жителю бункера на «Азовсталі» – Святу Зайцеву – було лише три з половиною місяці, коли рідні принесли його в укриття, там він провів третину життя.

Мати хлопчика зізнається, до останнього не вірила, що їм вдасться врятуватися, але зараз малюк в евакуації, вперше пробує овочі та фрукти, вчиться плавати, йдеться в ТСН.

«Він дуже сміється, він, мабуть, у батька, бо батько в нас дуже позитивний», – каже мама 7-місячного малюка Анна Зайцева.

Свят віднедавна разом із мамою, бабусею та дідусем оселився у Карпатах. Сонце, зелена трава, коза – усе викликає у малого усмішку.

До цього увесь його світ обмежувався темним тісним підземеллям. На відео, яке вдалося відзняти і зберегти мамі Свята, йому лише 3,5 місяця, саме стільки йому було, коли мати сховала його у бункері «Азовсталі». Кадрих тих страшних місяців стануть доказом у судах над рашистами. Мати хлопчика дивом їх зберегла: коли під час евакуації потрапила до фільтраційного табору, окупанти обнишпорили усі зняте на телефон, але картку пам’яті Аня здогадалася заховати у підгузку сина.

На «Азовсталі» малюк провів 65 днів, там у нього виросли перших три зуби, однак мати помітила їх тільки в евакуації. «Я навіть не помітила, коли вони вилізли, було багато інших проблем», – каже Анна.

Нині Свят нарешті чистий та в одязі за розміром, адже рідні й подумати не могли, що їхній підземний полон розтягнеться більш ніж на 2 місяці. Тікаючи від обстрілів, із собою прихопили лише тижневий запас дитячого одягу та харчів. «Одяг був дуже маленьким, мені доводилося її підрізати і саме тому в нього зараз трошки проблеми з ногами. Відмити мою дитину – це було наше перше завдання, бо 2 місяці він не знав взагалі, що таке душ і ванна. Я його тільки обтирала вологими серветками», – розповідає жінка.

За приписом педіатрів Свят тепер щодня хлюпається у басейні, але після бункеру досі боїться темряви. «Бо він вже зв’язав, що коли темнота, більшість бомбардувань. Вони були насамперед вночі і тепер він спить тільки при світлі», – розповідає Анна.

У Карпатах він вперше спробував овочі, оцінив банан, але понад усе любить м’ясо. У бункері такого розмаїття малюк не мав – щічки наїв на манці, здобреній цукром. Його, ризикуючи життям, збирав по офісах розбомбленого заводу дідусь.

Вони не вірили, що врятуються, вибратись з пекла їм вдалось завдяки складним домовленостям про евакуацію цивільних. У Карпатах бранці «Азовсталі» поступово оговтуються. Але Анна зізнається, відчуває провину перед своїм чоловіком. Вона у безпеці, а про свого Кирила анічогісінько не знає.

Боєць «Азову» також був у бункері, але зазнав поранення, від евакуації гелікоптером відмовився, не хотів залишати дружину із сином. Рашисти взяли його у полон.

«По одному з «днрівських» каналів я бачила його на відео, що він виходив з «Азовсталі» і в нього навіть брали інтерв’ю. Я можу тільки сподіватися, що представники Червоного Хреста, що вони зараз стежать за тим, які в нього зараз умови, що в нього зараз є доступ до питної води, до їжі, і до медикаментів. Йому обов’язково потрібна операція на ногу, бо в нього було дуже важке поранення», – каже жінка.

Жінка шукає будь-якої нагоди, аби нагадати Україні про азовців і про необхідність їхнього визволення. Сподівається, наступного разу до Карпат приїдуть вже утрьох – разом із чоловіком.