“За що ця війна?” Біженка з України розповіла, чому боїться розмовляти українською у Болгарії

Українська танцівниця, дружина популярного актора Костянтина Войтенка Валентина разом із дочкою через війну була змушена виїхати до Болгарії.

Там, як зізнається біженка, часом їй стає страшно розмовляти рідною мовою, оскільки в країні дуже багато російськомовних людей. Жінка боїться, що серед них можуть бути росіяни із пропутінською позицією, які, можливо, відреагують на українську мову агресивно.

Однак найбільший парадокс, на думку Войтенко, у тому, що навіть українці найчастіше розмовляють із нею за кордоном мовою окупанта. Танцівниця присвятила цій темі емоційний пост у Instagram.

Як можна зрозуміти з геолокацій Валентини в соцмережах, вони з донькою знаходяться в крихітному курортному місті на узбережжі Чорного моря Свєті-Влас. Коли там до українки звертаються російською мовою, вона намагається відповідати англійською – так вона почувається безпечніше.

“Досі я почуваюся небезпечно, коли розмовляю українською мовою в громадських місцях. Я живу з дитиною в дитячому таборі, яка бере участь у програмі підтримки українців. Тут відпочивають українці, болгари, росіян тут немає. Але російської повно. І якщо в таборі мені більш менш безпечно, то в місті, транспорті, на пляжі, на екскурсіях, коли до мене звертаються російською, я дуже напружуюся, відповідаючи українською мовою. напружуюся, коли розмовляю з дитиною у транспорті.Підсвідомо я боюся агресії.Бо! Я не розумію, хто поряд. Росіянин чи українець. І якою буде реакція на те, що моя дитина може заспівати гімн в автобусі, тому що я навчила її і їй він подобається”, – поділилася хореограф.

Однак те, що українці продовжують використовувати за кордоном мову агресора, на думку Войтенка, є справжнім колапсом. Вона поставила таким співвітчизникам низку риторичних питань про самоідентифікацію та цілі повномасштабної війни.

“Німці навколо говорять німецькою. Болгари болгарською. А українці – російською. Парадокс. У цьому контексті, якщо чесно, я не розумію, за що ця війна? За державний кордон між людьми однієї ментальності? У чому самоідентифікація? У “моя хата скраю”, хай буде, як було? У ненасильстві?

Вибачте, але насильства повно і в довоєнній Україні. Де завгодно на вулиці можна побачити мам, які б’ють своїх дітей. Тоді, до речі, у свідомості наступного покоління близькі стосунки + насильство = норма Що там за статистикою аб’юзу? Тоді може бути, в економічному розвитку? У чому тоді наша цінність? Заради чого все це? У чому твоя цінність як людини? Що ти хочеш будувати вже зараз? Я не розумію”, – висловила свою думку українка.